Проти фейків - фактчекінг, а проти інтерпретацій - ??

Автор дослідження МАРІЯ ЯРЕМЧУК

Наповнення медіа простору дезінформацією та фейками є частиною російської інформаційної війни проти України, проте ні лютий 2022 року, ні квітень 2014 не можна вважати часом її початку. Стратегічна російська інформаційно-психологічна операція «Україна - недодержава» розпочалася одразу після розпаду СРСР. Проте в 2014 році початок війни фізичної вивів психологічну війну між державами на новий рівень, при чому Україна виявилася до нього абсолютно не готовою. Поки всі сміялися над фейками про «розіп’ятого хлопчика», Кримський півострів під впливом міфів про «Севастополь – місто російської слави» та «бандерівців, які їдуть вбивати російськомовних» перейшов під владу окупанта без жодного пострілу. 

На жаль, період між 2014 та 2022 роками можна назвати втраченим часом для розбудови Україною власних сил психологічної війни. Тому початок повномасштабного вторгнення спричинив таку ситуацію, коли наша держава змушена постійно реагувати на тактичні виклики в інформаційній сфері, не маючи часу та ресурсів напрацювати комплексні масштабовані рішення.

Але протистояння в інформаційному просторі – психологічна війна - в наш час розвитку цифрових технологій має стратегічний і системний характер. Мова йде про те, що із збільшенням кількості та доступності каналів комунікацій вплив інформації на свідомість її споживачів в результаті може викликати зміни у думках, емоціях й поведінці великих груп населення і впливати на ситуацію на полі бою та у високих політичних кабінетах.

При цьому слід розуміти, що пропаганда, яка лежить в основі всіх психологічних воєн, переважно використовує не дезінформацію та фейки, а як раз навпаки - логіку і факти. Але ці факти не можна привести до точки, у якій можливо визначити, що перед нами: пропаганда чи правда, адже майже вся ефективна пропаганда побудована саме на вибірковому використанні правди.

Через це суть і ефект пропаганди лежать не в парадигмі «правда-брехня», а визначаються тим, чи була інформація оприлюднена з певною метою або ж без неї. На практиці це означає, що один той самий факт може одночасно бути як просто фактом, так і елементом пропаганди. В пропаганду його перетворює інтерпретація. А інтерпретацію задає пропагандист. Інтерпретація не буває вірною чи хибною і не корелює із поняттям істини, тому довести хибність інтерпретації - неможливо

А це означає, що саме по собі спростування дезінформаційних повідомлень є лише однією із задач, які стоять перед Україною в процесі подолання російської інформаційної агресії.

Дані дослідження Ukrainian Media Use and Trust свідчать, що українці, які споживають інформацію в мережі Інтернет, усвідомлюють ризик зіткнутися із російською дезінформацією та маніпуляціями, проте лише 12% із опитаних змогли безпомилково визначити всі запропоновані для оцінки російські фейки.

Але набагато гіршим є те, що більше половини української аудиторії вважає правдивими наративи російської пропаганди, котрі є не фейками, а інтерпретаціями фактів та маніпуляціями. Зокрема: «ТЦК, які проводять мобілізацію, порушують права людини» (рівень довіри 86%), «кошти наданої міжнародної допомоги розкрадаються українською владою» (рівень довіри 77%), «захід втомився від війни в Україні» (рівень довіри 55%).

Високий рівень довіри суспільства до російських наративів спричинює загрозливі наслідки для України як держави і ставить перед владою цілий ряд викликів. Найбільший із них – це те, що окремі політичні та кадрові рішення приймаються під впливом і за вказівками ворожої пропаганди (щоб ситуативно подолати її наслідки), замість того, щоб бути відгуком на запит суспільства і мати метою позитивні зміни.

Можливими напрямками вирішення даної проблеми, яким наразі приділяється недостатньо уваги, є:

• Відновлення довіри до офіційних інституцій як до джерел інформації.

Зараз цей показник для всіх державних та місцевих органів влади менше 40% за даними дослідження, згаданого вище, що в кореляції із тим, що найпопулярнішим каналом отримання новин більшість українців називає месенджер Телеграм, який має російське походження, перетворює ситуацію на катастрофічну.

• Впровадження проактивних стратегій ведення психологічної війни на противагу пануючим реактивним.

Російські інвестиції в інформаційно-психологічну боротьбу лише в останні кілька років обчислюються мільярдами доларів. На кожен спростований Україною фейк чи успішно припинену ІПСО росія відповідає і відповідатиме десятьма іншими. Наша держава фізично не має можливості відреагувати на всі із них, залучивши співставний обсяг фінансових та інших ресурсів. Тому в даному випадку пануюча реактивна стратегія «фейк-спростування», у якій ставка робиться лише на швидкість спростування є завідомо  програшною і має бути доповненою проактивними діями в інформаційному просторі, в даному контексті – у його публічній частині. Ця діяльність тісно пов’язана із попереднім напрямком, оскільки українське суспільство стане менш вразливим до пропаганди, коли джерелами новин стануть власне органи державної влади та офіційні інституції, а не блогери, ботоферми та анонімні телеграм-канали.