Якщо вже реформувати ЗСУ, давайте робити це правильно!

Нещодавнє повідомлення про зміну корпусних структур у ЗСУ отримало багато позитивних оцінок. На фронті панує управлінський хаос, що безпосередньо призводить до бойових невдач. Але перед внесенням змін потрібне ретельне обґрунтування. Запропонована структура далека від стандартів НАТО і може створити не менше проблем, ніж вирішити.

Але передусім, перш ніж змінювати бойову структуру, логічно спочатку реформувати управлінську систему, яка, ймовірно, теж перебуває в хаосі. Найважливіше – чітко окреслити функції та обов’язки Головнокомандувача ЗСУ. Генерал Сирський поєднує дві величезні ролі – Головнокомандувача ЗСУ та командувача оперативними бойовими діями. Через надмірне навантаження і те, що в добі лише 24 години, жодну з них він не може виконувати належним чином. Ці обов’язки мають бути розділені. Якщо генерал Сирський хоче зосередитися на бойовому командуванні, він повинен передати стратегічне, управлінське та довгострокове керівництво Головнокомандувача ЗСУ іншому. Суміщення цих ролей – це егоїстично та небезпечно.

По-друге, ця ж логіка стосується і сухопутних військ. Генералу Драпатому поставили нездійсненне завдання, і він ризикує зазнати невдачі в одній або кількох сферах просто через те що він людина. Я пропоную створити нову посаду командувача Сухопутних військ, який би стояв вище за командувача сухопутних військ. Він відповідатиме за всі небойові аспекти діяльності армії, такі як навчальні полігони, військові навчальні заклади, кадровий облік, ТЦК, казарми та соціальне забезпечення. Це дозволить командувачу Сухопутних військ цілком зосередитися на розвитку та підготовці діючої армії до війни. Логічно, що генерала Драпатого слід було б замінити іншим командиром на час бойових дій. Він не може належним чином керувати обома напрямками одночасно. Ведення війни є пріоритетом. Командир, зосереджений на рекрутингу вище за ТЦК, також мав би сенс і зменшив би значну частину страху та ненависті, які відчуває громадськість. Він міг би не лише забезпечувати командування та контроль, а й працювати над модернізацією цієї специфічної радянської організації.

Для ефективного управління бойовими діями штаб об'єднаних сил має взяти на себе командування всіма операціями та реалізацію стратегії Верховного Головнокомандувача. Командувач Об’єднаних Сил має бути головнокомандувачем бойових дій для всіх трьох видів Збройних Сил і, за необхідності, звітувати безпосередньо перед Верховним Головнокомандувачем. Штаб об'єднаних сил має бути повноцінним міжвідомчим органом із високопрофесійним складом, що включає представників усіх родів військ і силових структур, таких як СБУ (Служба Безпеки України), НГУ (Національна гвардія України), БГ (Бойова Група), ТрО (Сили територіальної оборони), поліція, НАТО та добровольчі формування. Також має бути запроваджена посада постійного політичного радника для зв’язку командувача з Адміністрацією Президента, Міністерством оборони та Міністерством фінансів 27/7. Цей штаб має стати центральним пунктом для всієї розвідувальної діяльності.

Штаб об'єднаних сил має визначати бойові та логістичні пріоритети і керувати всіма передовими корпусами. Він також має координувати глибокі бої (поза зоною досяжності корпусів) та операції в тилу противника (на території Росії), забезпечуючи їхню синхронізацію, щоб наші підрозділи, які діють на передовій отримували максимальну перевагу, а росіяни не могли передбачити наші наміри.

Головнокомандувач ЗСУ має бути залученим до управління бойовими діями лише як радник командувача Об'єднаних Сил та проводити власну перевірку готовності та результативності командирів корпусів і дивізій. Він повинен мати максимум часу, щоб зосередитися на інших своїх функціях – управлінні загальною системою оборони. Генеральний штаб має не втручатися у безпосереднє ведення бойових дій, а натомість зосередитися на формуванні спроможностей армії для майбутніх бойових дій і реалізації стратегії Верховного Головнокомандувача. Це те, в чому наразі існують значні слабкі місця.

Більше уваги слід приділяти впровадженню нової корпусної структури, яка зараз розглядається.

Згідно зі структурами НАТО та напрацьованим досвідом, наступним рівнем після бригад має бути дивізія. Командир дивізії веде бойові дії, плануючи їх на 3-10 днів наперед у визначених йому межах. У його підпорядкуванні буде 4-6 бригад із власною артилерією (а сьогодні й безпілотниками), а також дивізійні підрозділи підтримки: артилерійські, інженерні (включно з далекобійними БпЛА), РЕБ і логістичні підрозділи. Штаб також матиме авіаційну групу зв’язку. В оборонних бойових діях дивізія забезпечує координацію та підтримку бригад, що відступають, надаючи кращий оперативний контроль над артилерією, інженерними підрозділами та безпілотниками. Викликом тут є нестача інженерних підрозділів і необхідність кращої координації підрозділів безпілотників та артилерії для зосередження сил і засобів, що дасть змогу передовим батальйонам маневрувати у потрібний час і в потрібному місці. Можливо, кращу інженерну підтримку могли б забезпечити офіцери зв’язку із польовими інженерами Спеціального транспортного підрозділу Міноборони. Також слід посилити увагу до польових фортифікацій і усунення неефективних витрат.

Штаби корпусів зазвичай керують 3-5 дивізіями. Командир планує бойові дії на 1-4 тижні вперед, а за умов статичної битви – на довший період. Його штаб не залучається до безпосереднього керівництва боєм, а зосереджується на координації дивізійних операцій. Корпус може визначати пріоритети у використанні авіації (літаків і безпілотників), інженерних підрозділів, а також далекобійної артилерії та ракетних військ, що дозволяє укріплювати оборонні рубежі та покращувати планування наступальних операцій.

Як дивізійні, так і корпусні штаби повинні мати невеликий тиловий логістичний штаб для підтримки оперативних командирів. Командувач Сил Логістики має гарантувати, що підпорядковані підрозділи завжди будуть укомплектовані особовим складом, забезпечені боєприпасами, матеріально-технічними ресурсами та матимуть 100% медичне забезпечення. Як дивізії, так і корпуси повинні зосередитися на управлінні технічного обслуговування і ремонту, щоб забезпечувалася швидка евакуація озброєння та техніки й оперативне відновлення їхньої боєздатності без необхідності відправки далеко в тил. Вони також повинні щоденно оновлювати електронні дані про бойову готовність підрозділів та передавати ці дані до Об'єднаного штабу, Логістичного штабу та Міністерства оборони, щоб бойові пріоритети постійно коригувалися відповідно до актуальних потреб операції. Цей штаб має стати ключовим центром координації волонтерів та управління ресурсами в місцевих громадах.

Можна зробити набагато більше, але цей документ має стати відправною точкою для серйозного аналізу та змін. Чим більш ефективною буде бойова організація, тим менше доведеться компенсувати недоліки системи чисельністю особового складу та паперовою бюрократією. Організаційні та управлінські стандарти НАТО перевірені на практиці – ми повинні їх впроваджувати.