Ми можемо відкинути ворога. І ми це робимо
У нас є можливості закрити небо від його крил-розвідників, прицільно заглушити усі його ФПВ і мавіки, збити з курсу його КАБи. Ми це все вміємо.
Ми можемо заблокувати небо над ворогом, замінувати дороги, позбавити його постачання БК, пального і харчів. Його РЕБи згодом будуть або знищені, або задихнуться; рано чи пізно погаснуть його вогневі точки.
Потім у слушний момент термобари знесуть будівлі, де він ховатиметься, фугаси впадуть на його бліндажі, ФПВ доб'ють бронетехніку, котра прориватиметься на допомогу.
І територію зачистять наші штурмовики.
А що може противник, крім самовбивчих піхотних штурмів?
***
Левову частку нашої зброї, якою ми це все робимо, ми виробляємо самі.
Нелегально, якщо так розібратися. В сільських хатах неподалік фронту, в підвалах і погребах, в напіврозвалених цехах. На задніх дворах будинків розпусти.
Це - наш тіньовий військово-промисловий комплекс, який неможливо знищити навіть ядерною зброєю, який має передове секретне знання, як цивільними технологіями будувати складні системи.
Одного разу найбільший наш союзник вимагав від нас капітуляції, перекрив поставки на кілька місяців. Виявилося, що нам було важко - але загалом ми трималися.
І зараз ми тримаємося. В сільських хатах ми робимо смертельну зброю, а стелю в тих хатах підпираємо колодами, щоб не впала. По воду йдемо в криниці, палимо цигарки у вишневому садку. А під стріхою сплавляємо римську сталь з нашим металом - я щойно тримав у руці такий сплав, котрий завтра полетить шукати ворожу плоть.
Ми - військо, ми атакуємо вивірено і стрімко; а що здатен противник, крім м'ясної люті?
***
Якщо нам даватимуть гроші, ми створимо в хатах ще більше зброї і будемо ще й іти вперед.
Власне, це ми демонстративно, показово, навмисне робимо.
Ми відкидаємо ворога - якраз у той момент, коли ворог з усіх сил намагається показати нас слабкими.
Але гроші, на жаль, зпижжено зрадниками, і вони всім відомі.
Ключовий союзник та інвестор вимагає покарати ворів-зрадників.
А не бикувати.
Інакше весь героїзм - на марне.
Невже це так складно зрозуміти і зробити?
Это когда Народ Украины наплюёт на все конвенции и всех "союзников" и начнёт уничтожать парашников везде и любыми видами оружия, в т.ч. всеми видами ОМП в первую очередь.
Хімарси робимо та Петріот по хатах , Томагавки, та F -35 на підході.
Кустарне виробницто та партизанщина виграє війни у цивілізованих країн , які рахують свої втрати . Тиранії ,для яких люди - просто ресурс - такі війни не програють.\
В 2022 населення України було біля 42 мільйони, зараз 30-32 мільйони. Населення Рабсії - як було плюс мінус 145 мільйонів так залишилося.
Цифри вони не патріотичні - вони просто показують Реальність такою як вона є - без пафосу та мрій.
Якщо ,Україна хоче залишитися на мапі - потрібно , суттєво мінятися. І ці зміни мають бути спочатку у головах людей , потім у владних кабінетах - а не у неотоплених хатах біля бойової лінії зіткнення
=======
Причому і незрозуміло на кого розрахований цей пафос. Або сам Луценко настільки далекий від реального фронту або аби пописати... Але щодо безпілотників та РЕБ на передовій, то у нас у кращому разі 50 на 50. Ті ж самі fpv на оптиці, тільки зараз почали використовувати, в той час як кацапи вже як рік на них сидять
Що крики «все пропало», що «нам би пару мільйонів і всю кацапню покладемо» однаково шкідницькі
А у лівому верхньому куточку сайту: Ворог просунувся біля шести населених пунктів на Донеччині, - DeepState. КАРТИ
І так кожен день.
Згадайте січень-лютий 2014. Було таке враження що Яник "дожме" Майдан і революція програє. Особливо в останні дні лютого коли почались масові вбивства майданівців.
Найтемніша ніч перед світанком.
Так що поки є зброя в руках сміливих відчайдухів Перемога можлива.
Українці добились результатів революції - початок переговорів про вступ в ЄС, безвізовий режим з ЄС, початок економічної інтеграції в ЄС, відродження ЗСУ, поліпшення прав і свободи для громадян і т.д
То що зараз у владі Антимайдан - це вже друга розмова.
Що Україні потрібні реальні союзники та реальна підтримка. А не щоб хтось постояв поряд "стільки, скільки буде потрібно". Може таким ще крісло принести - щось не просто стоялося, а вже лежалося зручніше. Бо такими темпами "потрібно" буде безкінечно.
Але не враховуєте одного, є певна група "людей", які в більшості "працюють" на вулиці Банковій. І цю групу людей жах як лякає, коли в "сільських хатах роблять смертельну зброю". Ця група "людей" буде робити все, щоб такі фахівці в тій хаті і залишились, навіки, бажано мертві.
Разбиваются птицы об лёд.
Поспешили к новому, светлому -
оборвался беспечный полёт.
Кто у власти - все куплены-проданы,
наши сотни ложатся в ряд.
Вместо аистов - в небе вороны.
Души светлые не горят.
Навсегда мы с тобой свободные.
Мы с тобой - молодые ветра.
Нас шакалы пасут голодные,
полосатая их чума.
Мы восстанем все миллионами -
бесконечный один отряд.
Мы пойдем вперёд батальонами,
мы за всех отомстим ребят.
Маски сорваны, суки лживые,
грады, мины, за боем бой.
Только мы уже не игривые.
Теперь хищники мы с тобой.
https://www.facebook.com/zoryanyi?__cft__[0]=AZUTk_MSPPtD6vf8-aPnC7PDvw1vZaBXg5Lf1-o27Nc6b42bMUeYeSMbVbUSqtzeT5CuK-ay36OaLbTcHl1_BpcwmiiAF2q6-v04z1IuU91194aPma4fAFUDT1JRCB9hHLksNJ0uQXxSx1SMP0rcIR9PqSTMwkfyda2SBI4K_VcoKsYTvku8JovCs5unj9-vsPU&__tn__=-UC%2CP-y-R Mykyta Zoryanyi
https://www.facebook.com/zoryanyi/posts/pfbid02B67bEpXE72kLWAWZCjLpVyegnXQxS6CPUGp9zf7USWufzRDQugGAToPz5pdFiEfYl?__cft__[0]=AZUTk_MSPPtD6vf8-aPnC7PDvw1vZaBXg5Lf1-o27Nc6b42bMUeYeSMbVbUSqtzeT5CuK-ay36OaLbTcHl1_BpcwmiiAF2q6-v04z1IuU91194aPma4fAFUDT1JRCB9hHLksNJ0uQXxSx1SMP0rcIR9PqSTMwkfyda2SBI4K_VcoKsYTvku8JovCs5unj9-vsPU&__tn__=%2CO%2CP-y-R 1 дн. ·
Я в сзч.
Я довго розмірковував чи взагалі потрібно писати цей пост і який в цьому смисл, адже ці мною написані літери нічого не змінять. Але головним резоном є просто проінформувати тих, кому це може бути цікаво.
Радянська система зжерла мене, як і багатьох, які ще це не виявили під своїми вишиванками. Пощастило мабуть тому, хто склав голову в бою, так цього не усвідомивши. Я часто думав про те, що краще я б згорів десь під Бахмутом чи Углєдаром в 22р. Тоді б я пішов зі спокійною душею.
Я бився починаючи з Києва, і був змирився зі смертю, аби не збожеволіти. Вона приходила до мене, і пару разів майже брала за руку, але востанню мить йшла геть.
Але досить цієї прози.
Маленька радянська армія не переможе більшу радянську армію. Наша армія хворий організм який вмирає, здебільшого від рук "своїх" сивочолих полковників і генералів, які в тилу гасають на лендкрузерах з чорними "крутими" номерами на кшталт 7777 і їбуть по банькам новоприбулих дівчат зі штабу, бо ті кого вони в баньку не водять, їдуть кудись в бруд і ******. Армія вмирає від безглуздих, неадекватних і тупорилих наказів в наслідок чого погинули найкращі, але для цих людей радянської системи ми-лише карандашики, або людський ресурс, як вони ******* казати на камери.Вона вмирає, бо там беззаконня, де в розслідуванні без твого підпису можуть написати, шо ти їбав бегемота на журналах бойової підготовки і без твого відома направлять в наш суд, де суд підпише , шо так і було. Вона вмирає, бо сміливі, вірячи керівництву склали голови ще в 22, вона вмирає, бо ефективність тут вимірюється довжиною язика, яким ти лижеш сраку начальству і кількістю шрамів на сраці (за словами мого начальника штабу, що ні дня не був в армії, не те, шо на війні, зате знав, коли підставляти сраку) в яку ти даєш себе їбати.
Вона вмирає, бо ці допотопні менеджери відправляють досвідчених фахівців(артилеристів, танкістів, дронщиків і т.д.)з бойовим досвідом в піхоту, де їхня ефективність множиться на нуль, а про доцільність такого переведення ніхто у такого начальника не спитає, бо їм *****, настільки *****, що ви навіть не уявляєте. Наша армія, як і країна вмирає тому що м'ясників комбатів, комбригів не саджають, а переводять на інші посади, як максимум, а зазвичай вони ще і підвищення отримують. А пацани чорні від землі, пороху і смерті, які це не витримують їдуть по тюряжкам, якщо не пощастило вдало уїбати в сзч.
З початку війни боронити свою країну було звитяжно, воювати за свій народ було честю, а з 23 моя війна перетворилася в приниження, саме цим словом я б описав своє рішення підти з війни. Я принижувався бо мав слухати некомпетентних (це дуже ласкаве слово, але хай) командирів батальйонів чи бригад. Я й до цього часто густо виконував дибільні накази через що, багато разів казав життю бувай, але пронесло. Але багато інших дуже достойних людей, моїх побратимів не пронесло. Дехто з них так і лежить в посадках чи в обуглених танках.
Коли я був командиром танкової роти, мені приходилось найобувати начальство, аби зберегти людей, а також виконувати бойові задачі. Може тому мені вдалося вивести свою роту без втрат о/с і техніки, після того, як саму бригаду було розбито в зв'язку з геніальним командуванням. За всю війну я не отримав жодної медалі, але замість них я маю багато дзвінків і повідомлень вдячності від моїх пацанів і по цей час.
Командування погрожувало і фізичною розправою, і відправкою в м'ясні підрозділи(так так, це вороже іпсо, у нас такого немає, хе хе) і в'язницею. Перші місяці сзч я не знав, що робити, адже я звик до війни. Пробував і 3 штурмову(там сказали офіцерів не беруть), і в ГУР(там сказали багато мороки), і в зсу(але там треба було повертатися через ту ж бригаду, де новий, але сивочолий полкан, сказав, що такі йому не треба, проте, коли почув, що зі мною готові прийти 5 чоловік, що теж покинули розташування разом зі мною, не бажаючи продовжувати службу під керівництвом дегенератів і м'ясників, то тон його змінився і він відповів, що нехай приїздить, будемо думати, але ця відповідь на лоха мене зовсім не влаштувала), коротше пробував всюди і всюди чув відмову. Та з часом будучи на гражданці я побачив яких лохів з нас роблять. Бачив все тих же фраєрів на блокпостах в львівській області, яких я бачив, коли мене відпустили додому на тиждень неофіційно, після того, як ми ледь не загинули і згорів наш танк. Бачив тилових зсушників на жирних тачках, а разом з ними жирних весперів і жирних тцк (ага точно, там же лише ветерани служать ухахахахахахаха), Бачив мусорів на новеньких позашляховиках мітсубіші, а також побачив наш народ, який смиренно молиться за нас і збирає кришечки нам на протези, хехехе.
Коротше кажучи я заїбався воювати з нашими долбойобами. Визнаю, вони сильніше за мене.
В цьому пості я заблокую коментарі, бо набіжить, купа говорящих голів, які з під окулярів на затишній кухні будуть мені писати, як мені треба було героїчно здохнуть.
Дякую всім тим прекрасним людям, які допомагали мені в цій війні, але більше я цього абсурду не стягую.
Знову політичні гасла.
"В сільських хатах ми робимо смертельну зброю..."
Ігоре чи знайомі поняття "військова промисловість" і "серійне виробництво"?
Чи все на стільки індивідуально що не потребує масового виробництва?