ЧИ МОЖУТЬ ПОРТИ ФЕДОРИЧЕВА ВРЯТУВАТИ УКРАЇНО-АМЕРИКАНСЬКІ ВІДНОСИНИ?

Одна з найбільш резонансних тем, яка обговорюється вже другий тиждень – вимоги США щодо українських ресурсів. Широко відомо, що Дональд Трамп цікавиться нашими рідкоземельними металами. Але насправді угода від США не обмежується тільки цими металами. Явже писав про надра та вимоги Трампа. Проте, цього разу я б трохи змістив акцент і поговорив би інший бік цієї теми.

Нещодавно у британській The Telegraph вийшла стаття, в якій підкреслюється, що окрім літія і титана, США цікавлять й інші наші ресурси та активи. Зокрема, мінеральні, нафтогазові, а також порти й інша інфраструктура. Також у публікації зазначається, що американці хочуть отримати від цього 50% доходів.

Звісно, британське видання не шкодує емоційних обурливих епітетів на адресу Дональда Трампа, власне як і я сам. У статті звучать такі фрази, як «нова економічна колонізація» та порівняння з репараціями, які були накладені на Японію та Німеччину після Другої світової війни. Трамп висуває України – на 500 млрд доларів відшкодувань, перевищують фінансові санкції, накладені на агресорів у 1945 році, та є більш обтяжливими, ніж зобов’язання Німеччини після Першої світової війни за Версальським договором.

Але якщо абстрагуватися від емоцій, та виключити передачу за вигадані “борги” українських надр, які є співвласністю народу України, а вже потім подивитися на предмет можливої угоди, то в мене є пропозиція.

Україна може запропонувати американцям – таке, щоб було максимально цікавим для них і несло мінімальні втрати для нас. Мені видається, що найкраще під ці визначення підходять українські порти. Тільки не поспішайте обурюватися: я, звісно, говорю не про всі порти і точно – не про стратегічні, які належать державі. А про цілком конкретні, власниками яких є сумнівні особи з російським шлейфом та тягарем кримінальних справ.

Маю на увазі Олексія Федоричева – олігарха, який володіє двома крупними терміналами в Україні – «ТІС-зерно» та «ТІС-добрива». Цьому достойнику я вже присвятив один пост, де детально розписав, хто він такий. Якщо коротко, це один із тих бізнесменів, які десятиліттями будували імперію на торгівлі з Росією, а коли починало пахнути смаленим, швидко ховалися за паспортами інших країн. Підкреслюю: Федоричев не є громадянином України, це етнічний росіянин, який роками вів тут свій бізнес. І жодних сентиментів щодо нього бути не може: з ним і йому подібними можна чинити максимально жорстко: за законами воєнного часу.

Наразі Олексій Федоричев перебуває під санкціями, НАБУ завершило і передало до суду справу проти нього, він оголошений у розшук у справі про завдання державі збитків у 60 млн доларів. Але от парадокс: термінали, які належать йому – ТІС-Зерно та ТІС-Міндобрива – не лише досі не конфісковані, але й продовжують працювати в Україні, забезпечуючи Федоричеву стабільний потік доходів навіть під час війни.

У своєму першому блозі я прогнозував, що конфіскувати їх не так просто, а з плином часу зробити це буде все складніше. Тому зараз маємо останнє вікно можливостей, унікальний шанс, як укласти угоду, яка буде максимально вигідною для України і задовольнить наших американських партнерів – запропонувати їм робочі прибуткові порти, які належать підсанкційному олігарху.

Тому в України зараз вибір простий: оскільки змінити геополітичну ситуацію ми не можемо, у нас є два варіанти. Або ми стаємо заручником цієї ситуації, або залишаємося одним із суб’єктів, нехай і другого плану, зі збереженням свого суверенітету, відносин з головною світовою наддержавою, від якої ми повністю залежні і без допомоги якої (будьмо відвертими) наш спротив Росії вже у найближчій перспективі стане неможливим.

І взамін на укладання такої угоди ми отримаємо право порушувати тему відновлення та збільшення військової допомоги Сполученими Штатами. Причому без втрати національних багатства та зради національних інтересів. В разі укладання такої угоди постраждає тільки олігарх із сумнівною репутацією, а користь вона принесе і Україні, і США. І, до речі, подібні рішення варто реалізувати в усіх інших галузях, які цікавлять американців – була б політична воля.

Тож давайте скажемо «так» раціональному підходу замість емоцій. Тільки він дозволить зберегти країну.