До третьої річниці повномасштабного вторгнення

Сьогодні ми згадуємо день, який залишив рану в серці кожного з нас. День, коли ворожі ракети та колони бронетехніки принесли смерть і руйнування на нашу землю. Але ворог не знав головного — він прийшов туди, де людей не можна зламати страхом.

З перших хвилин вторгнення українські воїни стали на захист Батьківщини. Вони билися, коли ворог здавався чисельнішим. Вони стримували натиск там, де це здавалося неможливим. І вони продовжують битися зараз — у холодних окопах, під безперервними обстрілами, у бою за кожен метр рідної землі.

Наше небо тримають ті, хто щодня виходить на бойове чергування, щоб знищити ракети та дрони, які ворог випускає по наших містах. Завдяки їм ми прокидаємося вранці, завдяки їм збережені тисячі життів. Коли над містами лунає вибух — це не лише загроза, це й наша оборона, яка працює.

У лікарнях і шпиталях лікарі та медики ведуть свою битву — за життя поранених. Вони стоять біля операційних столів годинами, зшиваючи розірвані війною тіла, повертаючи до життя тих, хто ще вчора стояв на передовій.

Ми низько вклоняємося кожному, хто бореться за Україну. Хто тримає зброю. Хто витягує поранених з-під вогню. Хто ремонтує техніку, пече хліб, везе допомогу на фронт.

Кожен з нас — частина цієї боротьби. Ми всі живемо у війні. Але ми також живемо в надії. Бо знаємо: Україна обов’язково вистоїть.
Ми пам’ятаємо тих, хто загинув за нашу свободу. І ми боремося заради тих, хто живе.

Нехай ця ніч буде спокійнішою, нехай цей день принесе більше світла. І нехай наблизиться той момент, коли ми зустрінемо світанок Перемоги.
Слава нашим воїнам! Слава всім, хто бореться за Україну! Слава Україні!

Разом переможемо!