Не розпилювати енергію

Щоденні вранішні новини останнім часом лякають більш ніж обстріли ворога.

У звязку з цим, хочу розказати вам одну історію.

Була ситуація коли по лінії відповідальності нашої бригади, на стиках з іншими підрозділами, почав сипатись фронт. Суміжний підрозділ без бою залишив позицію. Фланг оголився. і почалось...

Цілі тижні ніхто не розумів, де конкретно проходить лінія бойового зіткнення. Ми дронами бачили техніку, і не знали -це наша чи ні, бійці на моніторах – наші чи орки?

Найбільше ми боялись - вийти зі свого бліндажа і зрозуміти що знаходимось вже на окупованій території, під контролем ворога.

У всіх був пригнічений настрій, відчуття неминучості катастрофи. Всі зі всіма сварились. Здавалось моральні сили закінчились, все завалиться і війна ось-ось буде програна…

Але!

Але з часом все по трохи вирівнялось. Так, окупанти, щось забрали, але й понесли з значних втрат, через що їх наступ забуксував. По тому напрямку вони й досі не мають успіху.

Ця ситуація, та багато подібних, навчили мене не витрачати час на відчай, не розпилювати енергію на "все пропало" / "нас зливають".

Слабкі розвивають в собі ці відчуття.

Сильні починають "своє робити" ще завзятіше.

Більшість з нас, людей в камуфляжі, фронт навчив бути сильними. Навчив концентруватись на тому, що треба робити тут і зараз. Інакше – не вижити.

Тилу також доведеться навчитись не звертати увагу на заяви з закордону, позбутись ілюзій та покладатись лише на себе і свої Збройні сили.

Ми вистоїмо!

Я в це не вірю…

Я це знаю!

PS

Фото тих часів - на наші позиції прилетів ворожий КАБ, але не розірвався.