Кажемо Трамп - маємо на увазі путін. Зеленський не відповідає новим обставинами.

Сьогодні кажемо «Трамп» маємо на увазі путін. Він провів кілька секретних телефонних розмов з хуйлом. Той іще під час першої каденції в Гельсінки провів з Трампом зустріч віч на віч і наговорив йому компліментів,чим його цілковито купив. Під час прес-конференції величезний Трамп шанобливо слухав відверту брехню низькорослого хуйла і навіть заявив, що він путіну вірить більше, ніж власним спецслужбам. Це було ганьбисько на весь світ.

Під час виборчої кампанії Трамп постійно повторював, що путін назвав його генієм. Доводиться визнати, що найпотужніша країна світу обрала собі президентом чувачка, для якого дешеві компліменти і відверті лестощі стають дороговказами в політиці. Похвали і компліменти важливіші, ніж об’єктивні реалії.

Реалії полягають в тому, що США є частиною демократії західного зразка. Але за півтора місяці свого правління Трамп замів перевернути геополітичну ситуацію в світі. Ще було б справедливо, якби він зупинився на вимогах до країн-членів НАТО збільшити фінансування власної оборони. І, наприклад, вийти з НАТО. Це було б трагічно, але принаймні мало б свою логіку.

Але він посварився з ЄС, особливо з Данією, від якої він вимагає продати Гренландію, а якщо ні, то обіцяв застосувати силу. Посварився з Канадою. З Мексикою, яка, хоч і не є членом НАТО, але є економічним партнером США. Він робить натяки, що переведе виробництво чіпів з Тайваню до США, в кінцевому підсумку здасть демократичний Тайвань комуністичному Китаю.

Але на цьому він не зупинився. Він відверто став на бік ворога демократії. Ще під час першої його каденції рашу команда Трампа називала ворогом номер один. Але зараз Трамп поширює російську пропаганду. Увійшов у становище путіна, пояснюючи, що той почав широкомасштабну агресію у відповідь на прагнення Байдена прийняти Україну в НАТО, хоча той навпаки виступав проти цього. Заявив, що Зеленський міг припинити війну, хоча ясно, що припинити її він міг, здавши Україну під контроль хуйла.

США просувають в ООН резолюцію, в якій не називають війну війною, а конфліктом, не визначають агресора. А коли туди вносять правки з уточненнями, то відмовляються голосувати.

Трамп і його команда вимагають виборів в Україні. І це теж вимога хуйла, який сам сидить у кріслі вже з 2000 року і де факто жодного разу не мав справжніх виборів. Вибори без встановлення миру — це спосіб розхитати Україну. Це розуміють навіть опоненти Зеленського.

Але найголовніше і найболючіше. Він зупиняє постачання зброї Україні та розвіддані. При тому робить це в ручному режимі, бо на сайті Білого дому рішення про це нема. А значить і оскаржити в суді його неможливо. Неймовірно, але в країні, де роками відпрацьовувалися процедура ухвалення і реалізація рішень, таке стало можливим.

Якщо бажання зупинити зброю ще якось можна пояснити бажанням зекономити, то передача розвідданих нічого не коштує США. Отож, це свідоме рішення, спрямоване на те, щоб Україна ослабла перед тупою силою, яка хоче її знищити. На жаль, воно буде коштувати нам життів цивільних громадян і руйнації нашої інфраструктури.

Зразу після обрання Трампа звучали прогнози, що для нього здача України означатиме те саме, що для Байдена було панічне виведення військ з Афганістану. Трамп, мовляв, хоче виглядати мачо і не дозволить собі такого. Одначе, це було б ганьбою в старій системі координат. В новій системі, де ЄС не є вже союзником, а США постійно натякають про вихід з НАТО це є логічним кроком.

Для України час тупання ніжкою і вимагання від усіх всього минув. Така поведінка дратувала союзників, але США та інші партнери мусили до цього дослухатися, бо Україна — жертва атаки і це порушувало міжнародні правила і стандарти, за якими жив цивілізований світ. Однак, зараз Трамп наплював на ці правила. Він живе за іншими законами.

Але Зеленський за звичкою спробував продовжити таку лінію, хоча і у м’якшій формі. І це закінчилося провалом. Йдеться про візит до Вашингтона для підписання угоди про рідкісноземельні мінерали. Цю угоду цілком можна було б підписати без особистої зустрічі. Спецпредставник США по Україні і Росії Келлог відмовляв Зеленського від цього. Але той не дослухався.

Справа на в його мілітарі стайлі, який був хіба що додатковим фактором для роздратування, але ніяк не головним. Трамп і Зеленський в прямому ефірі вийшли до преси, щоб підписати угоду. Вони спершу обмінювалися компліментами, а потім раптом Зеленський почав пред’являти претензії США. Першим. Це видно з повного відео цієї імпрези, а не тієї, яку тягали у ФБ. Трамп заперечував, а потім це вилилося у відомий всім скандал.

Мої слова не значать, що ми не можемо пред’явити претензії США. Але є час і місце, де це треба робити і форма, як це треба робити. Це було явно зроблено не там, не тоді і не так.

Це не значить, що поводься Зеленський як запопадливий прохач, то Трамп змінив би свою політику. Але навіть за негативних обставин мистецтво дипломатії полягає в тому, що витягти найбільше позитиву для країни. Зеленський витяг максимум негативу.

Звісно, це мало побічний позитивний ефект. Європейські союзники позбавилися останніх ілюзій і зібралися, щоб допомогти Україні як головному захиснику Європи.

Але ця історія показує, що зовнішня політика Зеленського не відповідає сьогоднішній ситуації. Його 6 «ефективних менеджерів» неадекватно реагують на зовнішні виклики. Крім того, їхня внутрішня політика не згуртовує суспільство. Одні лише посадки бойових генералів чого варті. Вони керуються не логікою боротьби з ворогом, а логікою збереження влади.

Йдеться не про вибори під час війни. Йдеться про уряд національної згоди, куди б були б залучені політики із значно більшим досвідом вирішення кризових проблем. Інакше провали триватимуть. А це в нинішній ситуації смертельно небезпечно.