Антикорупційна ілюзія: чим займається НАБУ?

За десять років роботи Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) не довело до результату жодного гучного розслідування. ЗМІ, навіть, порівнювали його діяльність зі «спортивною риболовлею»: спіймали корупціонера чи того кого вони таким хотіли би представити суспільству, сфотографувалися з грошима - і відпустили. Усе це коштом українських і міжнародних платників податків.

Тільки за останні два роки НАБУ освоїло близько 20 млн доларів міжнародної допомоги. У 2024 році воно отримало 120 млн гривень донорських коштів і продовжує отримувати фінансування. Однак питання не в грошах, а в ефективності діяльності цієї інституції.

Усі 10 років діяльності НАБУ супроводжували гучні скандали. Наприклад, звільнення детектива Андрія Денисюка, який розслідував махінації із закупівлями дронів. Але це лише верхівка айсберга. Згадаймо ситуацію з витоком даних щодо корупції в проєкті «Велике будівництво», що дозволила фігурантам уникнути покарання. НАБУ, створене як ключовий орган у боротьбі з корупцією, зрештою стало одним із найбільш спірних інститутів в українській правоохоронній системі.

Навіть антикорупційні активісти розчарувалися в ній. Журналіст Юрій Ніколов заявив: «НАБУ вже не торт. І мій жарт, що його простіше закрити і продати будівлю, вже не зовсім жарт».

Причому, на жаль, ситуація стає все гіршою, особливо після того, як Директром НАБУ став Семен Кривонос, який зовсім «не чужий» для керівника Офісу Президента України. Якісь кримінальні справи з епізодами, які мають дуже серйозний фактаж і суспільний інтерес, почали просто класти у дальну шухляду чи відверто зливати інформацію про них зацікавленим особам, натомість інші — порушувати, як інструмент боротьби можновладців зі своїми опонентами.

По суті, інституцію, яку створювали як незалежну від можновладців, хакнули. Всі чудово розуміють, хто зараз контролює діяльність НАБУ.

Імітація бурхливої діяльності

НАБУ оцінює свою роботу за кількістю відкритих справ і вироків Вищого антикорупційного суду - але тільки успішних. Це призводить до масових фальсифікацій, що створюють ілюзію боротьби з корупцією. У підсумку - гучні заголовки, але нульові результати.

Як зазначає Ніколов, НАБУ стало схожим на інші силові відомства: не боротьба з корупцією, а «обілечування» фігурантів. Або справа розвалюється, або дається можливість «домовитися». Це не боротьба з корупцією, а її симуляція, під яку продовжують виділятися мільйони доларів.

Як приклад можна навести справу про закупівлі військової амуніції. НАБУ голосно заявило про викриття корупції в Міноборони. Однак експерти вважають, що за кілька місяців ці справи або розсиплються в судах, або перейдуть у розряд «перспективних розслідувань», які можуть тривати роками.

Примарний «хабар»

Характерний приклад - справа екс-заступника голови Дніпропетровської ОВА Володимира Орлова. Його звинуватили у вимаганні 200 тис. доларів за оренду 19 га землі, хоча фактичної передачі грошей не було.

Орлов неодноразово відмовляв своєму знайомому Олексію, який пропонував «порішати» питання. Згодом з'ясувалося, що Олексій був агентом НАБУ та шахраєм з російським паспортом. Його заяви лягли в основу справи, незважаючи на явні суперечності. Ключові фрази Орлова, де він відмовлявся від хабара, у розшифровці фігурували як «нерозбірливо».

Але є ще один важливий нюанс. За розписом обов'язків, рішення про виділення землі мав ухвалювати не Орлов, а голова ОВА Сергій Лисак. Однак усі звернення Олексія дивним чином збігалися з періодами відсутності Лисака, коли його обов'язки тимчасово виконував Орлов. Незважаючи на відмову, за кілька місяців після його звільнення НАБУ несподівано висунуло йому обвинувачення.

Ба більше, записи прослуховування, на яких Орлов прямо говорить «ні» тричі, чомусь виявилися недостатньо розбірливими для слідчих і вони півроку тягнули, щоб долучити цей запис до справи. Складається відчуття, що у НАБУ було завдання не розкрити злочин, а створити його штучно, просто щоб поповнити звітність.

Фіктивні розслідування як система

Таких справ у практиці НАБУ чимало. Замість реальної боротьби з корупцією агенти бюро самі провокують чиновників на порушення. Вони створюють ситуації, в яких підслідні змушені приймати сумнівні пропозиції, а потім використовують це як привід для звинувачень.

Така «творчість» не лише спотворює саму ідею боротьби з корупцією, а й дискредитує державні інституції. Україна отримує мільйони доларів на розвиток антикорупційної структури, але ці гроші не приносять відчутного результату.

У звітах НАБУ красиві цифри: сотні відкритих справ, десятки затриманих. Але в реальності - одиниці реальних судлвих вироків. Кримінальні справи розвалюються в судах через брак доказової бази, а фігуранти легко виходять на свободу.

Критики НАБУ також зазначають, що бюро витрачає значні суми на операційні витрати. Зарплати співробітників, оренда офісів, відрядження - все це з'їдає бюджет, який міг би бути спрямований на інші потреби. Крім того, немає прозорості у витрачанні цих коштів, що викликає ще більше запитань.

Час підбити підсумки

Але ця схема дала збій. Восени 2024 року в Україні почався аудит НАБУ. У 2025 році США призупинили фінансування і теж ініціювали перевірку. Час і європейським донорам задуматися, наскільки виправдані їхні вкладення. Можливо, ці мільйони краще спрямувати на підтримку української армії?

Корупція залишається викликом для України, але, по-перше, боротися з нею мають не імітатори, а реальні правоохоронці. Бо рівень компетентності багатьох її детективів і керівників, особливо у сфері бізнесу і економіки, дуже низкий.

По-друге, про що безліч разів казав, головні зусилля влади і суспільства мають бути спрямовані на системне, наполегливе прибирання причин, які її породжують.

Можливо, також настав час для більш радикальних кроків - наприклад, прирівняти корупцію до держзради, як пропонував Володимир Зеленський. Але це правило має бути не тільки на час війни. Це необхідно зробити нормою в державі, про що колись казала премєр-міністр Ізраїлю Голда Меїр.

А KPI боротьби з корупцією має бути простий: її відчутне для суспільства скорочення, а не сотні порожніх кримінальних справ.

Замість того щоб ловити корупціонерів, НАБУ створило своє «потьомкінське село», в якому успіх вимірюється кількістю сфабрикованих розслідувань. Однак час минає, і суспільний запит на реальні результати зростає. Якщо НАБУ не зможе їх показати, питання про його існування постане ще гостріше.

Пересічні громадяни, громадські активісти, експерти дедалі частіше задаються питанням: чи варто продовжувати фінансування структури, ефективність якої залишається під питанням? Якщо найближчим часом ситуація не зміниться, українське суспільство може зажадати кардинальних реформ, аж до розпуску НАБУ і створення нового органу, який буде дійсно боротися з корупцією. На сайті Президента України вже розміщувалася петиція про ліквідацію НАБУ, але вона поки не набрала достатньої кількості голосів.

Україні необхідні прозорі механізми боротьби з корупцією. Без реальних змін жоден міжнародний донор не захоче фінансувати головний правоохоронний орган по боротьбі з корупцією, який роками імітує діяльність, а в підсумку не приносить користі ні державі, ні суспільству.