Скандал SignalGate у США: чи винний месенджер Signal?

Не попускає світову спільноту з приводу обговорення SignalGate.
Нагадаю суть скандалу: у одному Signal-чаті міністр оборони США Піт Хегсет, віце-президент Джей Ді Венс, державний секретар Марко Рубіо, директорка національної розвідки Тулсі Ґаббард, директор ЦРУ Джон Реткілфф, очільник Мінфіну Скотт Бессент та радник Президента з національної безпеки Майкл Волтц обговорювали собі деталі майбутніх військових ударів по хуситах у Ємені.

Аж раптом неясно яким чином до чату добавили журналіста: головного редактора журналу "The Atlantic" Джеффрі Ґолдберґа. Який почитав шо там пишуть, подумав, зважив ризики – і вивалив усю ту переписку на паблік у своєму виданні.

Я вперто не хотів це коментувати, бо не розумів «а що тут коментувати, власне?»
До месенджера Signal немає і не може бути претензій – косяк на боці сумновідомого “людського фактору”, який здатен пересрати найдосконалішу систему безпеки.

Але скандал не вщухає, і підвозять все нові подробиці. 
Стало відомо, наприклад, що  добавив журналіста до чату саме Майкл Волтц – на секундочку, радник Президента США з національної безпеки. У нас немає аналогічної посади, але це типу «крутіше за Голову СБУ, майже Єрмак».
Причому Волтц добавив журналіста до чату начебто під час перебування у москві іншого радника Вітькова, поки той очікував височайшої аудієнці до його кривавої величності, московського царя. Пікантненько, аднака. Хоча неясно з мотивацією.

Банальна людська помилка?
Я не бачу тут інших варіантів.
Але вражає її рівень.

І тут вже можна говорити про категорії OpSec, Operational Security.
Якщо спрощувати, то OpSec – просто набір суто організаційних методів, процедур, протоколів. Формалізація підходів, так би мовити. Ще простіше – наявність чітких інструкцій хто що де і коли має робити «щоб було зашибісь» в плані безпеки. І контроль за виконанням цих інструкцій, щоб їх було складно було порушити або обійти.
І схоже, що саме з цим у поточної американської адміністрації є очевидні проблеми. Люди, які раніше не займалися високо-ризиковою безпекою (наприклад, Піт Хегсет був телеведучим) – раптом почали нею займатися і застосували для комунікацій методи, які для них були цілком прийнятні у «попередньому житті». У якому ціна помилки була незначною.
Тобто ситуація змінилася, а от люди – ні. При зміні посад люди мали б змінювати свої підходи примусово, під тиском обов’язкових процедур – але шось пішло не так і система не спрацювала.

Що цікаво: факт обговорення державних справ через неофіційну електронну пошту коштував у 2016 кандидату від Демократичної партії США Гіларі Клінтон програних виборів. Тому що її опоненти з Республіканської партії медійно роздули це до рівня державної зради та здачі національних інтересів. І це суттєво вплинуло на настрої виборців.
Розслідування за цим фактом завершилося у 2019 повним виправданням та запереченням факту неналежного поводження з секретною інформацією.
Але ж було сильно пізно – вже три роки як обрали іншого кандидата, Д. Ф. Трампа. Розумним , як то кажуть, треба бути вчасно.

Наразі по факту обговорення у Signal-чаті питань національної безпеки неурядова організація American Oversight подала до федерального суду позов проти 5 американських високопосадовців, які були учасниками цього чату. Заявник стверджує, що це порушує федеральний закон, який регулює збереження державних записів. І тому вимагає заборони видаляти записи з того чату.
Хоча думаю, що учасники чату (крім журналіста, який вийшов з того чату) вже давно все знищили і кінців вже не знайдеш.
Тому не думаю, що у цієї справи є судові перспективи. Хоча Конгрес США теж проводить своє розслідування цього інциденту. Але це також безперспективняк.

Єдино що можу поки що сказати по цьому всьому – людський фактор залишається критичною ланкою, попри всі можливі заходи безпеки.
Ця ланка може бути найслабшою і призвести до величезних проблем, як у даному випадку.
Але. Якщо людина належним чином навчана (наприклад, на моєму курсі «Особистий кіберзахист») – то це може стати найсильнішою ланкою.
І тоді просто нічого не станеться.
Не станеться витоку інформації, не будуть вкрадені гроші, не оприлюднять компрометуючі знімки, конкуренти не уведуть вигідний контракт.

А коли нічого не стається – то складається враження «так може ну її нах, ту безпеку?» і робиться висновок «роль кібербезпеки дещо перебільшена».
Але то окрема сумна історія.

А поки що радив би читати книжки й займатися самовдосконаленням.
Тренувати мозок, частіше включати здоровий глузд та застосовувати критичне мислення.
І тоді можна уникнути потрапляння у скандали.