Російські нелюди подавляться цим містом і цими людьми

Боляче, боляче, боляче весь день.

Я тільки що розпитав про ранковий жах у Сумах рідну мені людину. Володимиру 69, і він вижив у тому розвороченому бусі, фото якого ви всі бачили.

Володимир Бойко — досить красномовна людина, яку я знаю з 3 десятки років — намагався — і довго не міг — описати те, що він бачив — і не міг осягнути — у тому спаленому бусі. Але кожного разу він прискорювався, коли розповідав про світле у цій темряві. Про те, як молодий хлопець допомагав йому відчинити застряглі двері напівспаленого автобусу. Чи про те, як водій фургону "Хліб" довіз його, скривавленого, додому.

Я слухав його — і мене ковбасило, але я розумів, що маю записати свідчення Бойка, бо не можна дозволяти болю затьмарювати лють і памʼять.

Я хочу знати, оплакати і помʼянути кожного загиблого і кожну загиблу.

А ще я дивлюся на фото зруйнованих іскандерами університетських будівель — і хочу сказати нелюдям: мої рідні Суми є і залишаться гарним українським містом, кращим за усі ваші недоімперські ірмітажи.

Подавитеся цим містом і цими людьми.