Телефонне дерево (оповідання)

Не скажу, що люблю отримувати листи, а тим більше читати їх. Але деякі з них можуть стати приємною несподіванкою. Або навіть надихнути мене на написання статті чи оповідання.

Нещодавно мені написала стара знайома, з якою ми не бачилися вже років з десять. Колись, у старшій школі, я був у неї закоханий, втім ми залишилися друзями. Не так давно я переїхав в інше місто, але ми не втратили зв’язок. Завжди приємно коли є з ким пригадати старі часи, посиденьки, пустощі.

Зараз вона щасливо розлучена, живе разом зі своїм маленьким сином та нібито зустріла дійсно гарного чоловіка, який любить їх обох. З міркувань етики опустимо їхні імена. А лист частково процитую, з вірою в те, що вона не образиться. Починається він цілком у дусі цієї закоханої в життя, завжди енергійної жінки.

“Son Dakika! Не питай, а краще загугли. Я просто продовжую намагатись вчити хоч щось, поки ще мій мозок не перетворився на величезну дірку, яких повно у сирі Радамер. Так, це турецька і я її вчу. Виходить не дуже, але “я хоч спробував” (с).

Дні бувають надзвичайно різні: одні повзуть, як равленя – вбивчо повільно та нещадно. Інші – пролітають, як “Ла-Ла Ленд” над “Оскаром” (скільки років пройшло, а я все ще не відпустила!). Життя бентежне, як казав хтось. Я принесла тобі  трошки новин з нашого будинку, то ж на тебе чекають драма та комедія. Вважай це редакторською колонкою. Отже, Таємнича пригода у 3 під’їзді. Це історія сповнена чупакабризму та найгірших проявів нашого суспільства…” і так далі. Може здатися, що я перервав цитування у найбільш недоречному місці, але це не зовсім так.

Попри заявлену назву, далеко не всі події у третьому під’їзді можуть зацікавити широкий загал. Переважно це доволі пересічні випадки. Наприклад, хтось з мешканців взяв собі за моду викидати їжу з вікна. Він чи вона, робить це вночі або рано вранці, бо ніхто досі не зміг зафіксувати сам “злочин”. Або інший приклад – у під’їзді зник килим, що лежав на вході. Хтось поцупив і зачаївся. Встановити правду неможливо. Будь-хто з цих добропорядних громадян міг це зробити. І хтось один таки зробив. Чиїсь сповнені розпачу очі брешуть; чиясь збуреність ситуацією – просто гра. Саме тому я пропускаю такі дрібниці у листі моєї знайомої.

І ось тут ми переходимо до найцікавішої, як мені здається, частини. Один з мешканців вирішив або навіть дізнався (важко сказати точно), що хтось з сусідів по під’їзду знімає контент для дорослих. Як він дійшов до таких висновків – один Бог знає. Факт полягає в тому, що він звинувачував аж трьох пані разного віку. Наведу ще одну цитату. “Я впевнена, що цей старий дурень навіть не знав значення слова “онліфанщиця”, але оперував ним, як п’яний хірург сокирою. Може він був інцел. Або просто ненавидів жінок”, – пише моя знайома.

Я теж звернув увагу на використання минулого часу. Аж тут прийшло пояснення – за кілька днів після скандалу з жінками, чоловіка знайшли мертвим, а якщо точніше, то вбитим. Його тіло повісили на телефонному дереві.   

Тут потрібне пояснення. Телефонне дерево – це стара тополя, що росте з іншого боку яру від мого колишнього дому. Свою назву воно отримало через те, що хтось прибив цвяхами до стовбура старі мобільні телефони. Трошки моторошне видовище, якщо чесно. А ще більш моторошним воно стало, коли до стовбура прибили кілька птахів та навіть кошеня. Поліції не вдалося знайти того, хто це зробив, хоча місцевих підлітків і допитали. З того часу живих створінь до дерева не прибивали… Мало хто бачив тіло, але ті хто бачили, казали, що його теж намагалися прибити до дерева. Просто невдало…

Після того як його тіло було знайдено, будинком пішли плітки. За ними прийшли версії. За словами моєї знайомої, деякі чоловіки вважали, що в усьому винні міфічні “онліфаншіци” та їхня “криша”. Ще більш маргінальна теорія в цих самих колах свідчила про те, що це справа рук так званих людоловів. Як бачимо, наратив російського ІПСО щодо ТЦК чудово себе почуває в будь-якій ситуації.

В чатах ОСМД царювала справжня вакханалія. В усьому звинувачували сатаністів, уряд, атеїстів, релігійних фанатиків і навіть сусідів. Одна пані написала істеричний коментар про те, що вона не хоче жити поряд з убивцями. Їй відповіла інша пані, яка довела до відома першої, що та – “кінчена”. Тоді перша сказала, що вона волонтерить і в’яже сітки. А тоді друга розповіла, що вона волонтерить так, що майже не вилазить з ЛБЗ. Це був хаос.

“Всі бояться один одного і всі бояться телефонного дерева. За місяць вже ніхто не згадає за цього бідолаху, що винаймав квартиру у третьому під’їзді. Він, як Людина з Сомертону, тільки всім начхати на його особистість. Може тобі буде не все одно і ти напишеш одне зі своїх оповідань на цю тему. А може це просто залишиться листом від твоєї гарячої подружки юнацтва, яка все ще любить сунути носа у чужі справи. Бувай, мазунчику. Не забувай про мене. Görüşmek üzere”, – закінчила свій лист моя знайома.

Пошук у Google мало чим допоміг. Крихітна новина у кримінальній хроніці, де з усієї інформації – “знайдено тіло” та “відкрито кримінальне провадження”. Проте дещо цікаве все ж таки вдалося знайти, хоч і майже випадково. Довелося погуглити різні комбінації фрази “телефонне дерево”. Аж ось на очі потрапило фото з незнайомим мені деревом, до якого були прибиті мобільні телефони. Замітка була про вандалізм в одному невеликому та мальовничому містечку. Знайти причетних не вдалося. Автор констатував, що серед іншого привертала увагу фраза, яку хтось вирізав ножем чи чимось гострим на корі дерева. Це було питання: “Хто перший?”.