The EU Plans to Phase Out Russian Energy by 2027 — But “Plans” Don’t Equal Action

The European Commission has unveiled a roadmap for ending energy dependence on Russia by 2027. On paper, it sounds ambitious. In practice, it’s a continuation of the usual soft Eurocratic approach: strategic frameworks, cautious language, long-term timelines — and very few immediate steps. Meanwhile, Ukraine has taken a concrete, painful, but real action: starting in 2025, it will halt the transit of Russian gas through its territory. In fact, that decision is what’s forcing the EU to accelerate its own reduction of Russian imports.

Gas: A Dependency the Market Doesn’t Want — But Politics Still Permits

In 2024, Russian gas still accounted for 19% of the EU’s total gas imports — including 32 billion cubic meters of pipeline gas and another 20 bcm of LNG. That number is expected to drop to 13% in 2025, but only thanks to Ukraine’s unilateral decision to end transit — not because of EU energy policy.

The EU’s “roadmap” includes:

• A ban on new contracts and spot deals with Russian suppliers by the end of 2025. Yet most of Gazprom’s current exports are still under long-term contracts, many of which allow for volume increases. Plus, those deals can be easily circumvented via intermediaries — such as Turkey or Serbia.

• A full termination of all existing contracts by the end of 2027. This would allow Russia to continue earning approximately $6 billion per year from gas sales to Europe for another 2.5 years.

• A legal mechanism allowing companies to invoke “force majeure” to exit contracts without sanctions. But most willing companies have already done so since 2022.

It’s also important to mention that Russian LNG is still arriving in European ports — particularly in France, Belgium, and Spain — often under the pretense of re-export. In practice, this supports global infrastructure for Russian LNG trade.

Oil: Loopholes Undermine the Sanctions Regime

In 2024, the EU still imported 13 million tons of Russian crude oil — primarily via the “Druzhba” pipeline into Slovakia, Hungary, and the Czech Republic. These three countries benefit from exemptions granted during the 2022 oil embargo. The rationale? Limited alternatives and risks to national energy security.

What the Commission now asks:

• That these countries prepare exit strategies by 2027. But there are no interim targets or enforcement mechanisms.

• To strengthen controls on Russia’s “shadow fleet” — a growing network of tankers operating under shell companies, falsified flags, and untraceable insurance schemes.

In reality, Russian crude continues to flow into European refineries — often after being relabeled through India or Turkey, which have significantly increased Russian oil imports since 2022.

Uranium: The Deepest, Riskiest Dependency

The least visible — but most dangerous — dependency lies in nuclear fuel. In 2024, over 2,800 tons of enriched uranium and nuclear fuel rods were imported from Russia. The main supplier is TVEL, a subsidiary of Rosatom. Several EU countries — including Bulgaria, the Czech Republic, Hungary, Slovakia, Finland, and even parts of France — rely on Russian-made fuel assemblies.

The EU’s plan:

• Introduce import duties or tariffs on Russian enriched uranium.

• Gradually phase out Russian nuclear fuel and services in favor of European alternatives, primarily from Westinghouse (USA) and Framatome (France).

The challenge here is technical: not all reactors are compatible with non-Russian fuel without costly and time-consuming adaptation. This is a slow process, and time equals money flowing into Russia’s budget.

⸻

Conclusion

The EU continues to lean on soft mechanisms: roadmaps, frameworks, and long-term strategies. Meanwhile, Russia still earns billions annually from European energy dependence. What’s most revealing is that gas would still be flowing for years to come if Ukraine hadn’t stepped in to cut it off.

Real independence doesn’t come from planning — it comes from action. And right now, the most decisive actions aren’t happening in Brussels. They’re happening in Kyiv.

—————————

ЄС планує відмову від російських енергоносіїв до 2027 року. Але планує — це не значить робить

Європейська комісія презентувала дорожню карту відмови від енергетичної залежності від Росії до 2027 року. Документ виглядає амбітно, але в реальності це черговий приклад «м’якого євробюрократичного стилю» — багато формулювань про майбутнє, мало чітких термінів і ще менше негайних рішень. Тоді як Україна вже ухвалила конкретне — і болюче — рішення: з 2025 року припиняє транзит російського газу через свою територію. Фактично, саме це змушує ЄС прискорити зниження імпорту з РФ.

Газ: залежність, яку ринок не хоче, але політика дозволяє

У 2024 році російський газ становив 19% імпорту до ЄС — 32 млрд м³ трубопровідного газу та ще 20 млрд м³ СПГ. Після рішення України про зупинку транзиту через ГТС ця частка впаде до 13% у 2025 році. Але зниження не є наслідком політики ЄС — це вимушене реагування на дії третьої країни.

Ключові положення “дорожньої карти”:

• Заборона нових контрактів та спотових угод із РФ до кінця 2025 року. Але більшість постачання йде за довгостроковими контрактами, які передбачають можливість збільшення обсягів. Крім того, угоди легко обходяться через треті країни — зокрема Туреччину або Сербію.

• Припинення всіх контрактів до кінця 2027 року. Це означає ще мінімум 2,5 роки стабільних грошових потоків до бюджету РФ — орієнтовно $6 млрд щороку лише з газу.

• Механізм «форс-мажору» як підстава для розірвання контрактів без санкцій. Але юридично це вже давно можливо — компанії, які справді мали мотивацію, вже скористалися цими опціями після 2022 року.

Окремо варто згадати, що російський СПГ продовжує заходити до європейських терміналів, зокрема у Франції, Бельгії та Іспанії. Часто — у вигляді “перевантаження” для подальшого експорту, але фактично ЄС підтримує інфраструктуру з реалізації російського СПГ у глобальних масштабах.

Нафта: винятки підривають ефективність санкцій

13 млн тонн російської сирої нафти у 2024 році надійшли в Словаччину, Угорщину та Чехію через нафтопровід «Дружба». Ці три країни — головні бенефіціари винятків із нафтового ембарго, запровадженого у 2022 році. Аргументація — відсутність технічних альтернатив та загроза енергетичній безпеці.

Єврокомісія зараз вимагає від них «розробити графіки» припинення імпорту до 2027 року, але без конкретних проміжних цілей або санкцій за невиконання. У той же час:

• Російська нафта продовжує заходити на ринки через “тіньовий флот” — танкери зі зміненими прапорами, з вимкненими GPS-трекерами, без прозорого страхування.

• Частина цієї нафти потрапляє до європейських НПЗ у вигляді продуктів з третіх країн, зокрема Індії, яка різко наростила імпорт російської нафти з 2022 року.

Фактично, російські енергоносії маскуються, але залишаються в обігу. ЄС поки лише розробляє «дорожню карту боротьби з тіньовим флотом», не маючи чіткої системи контролю.

Уран: найглибша, найнебезпечніша залежність

Найменш помітна, але стратегічно найнебезпечніша залежність — ядерна. У 2024 році понад 2800 тонн збагаченого урану та ядерного палива потрапили в ЄС з РФ. Ключовий постачальник — російська компанія «ТВЕЛ» (дочка Росатому). АЕС у Болгарії, Чехії, Угорщині, Словаччині, Фінляндії та частково Франції залежать від російських ТВЕЛів.

Плани Єврокомісії:

• Запровадити тарифи або імпортні збори на російське паливо.

• Поступово перейти на альтернативне паливо — зокрема від американської Westinghouse або французької Framatome.

Проблема — технічна адаптація. Не всі реактори готові працювати з паливом, не виробленим у Росії. І це вимагає часу, фінансування та політичної волі.

⸻

Висновок

ЄС продовжує діяти через м’які механізми: плани, рамки, ініціативи. Водночас Росія щороку отримує мільярди доларів доходу від європейської енергозалежності. Найбільше вражає, що газова залежність могла б зберігатися ще роками, якби не рішення України припинити транзит через свою територію.

Реальна незалежність потребує не стратегій, а дій. І поки що основні дії — не в Брюсселі, а в Києві.