Цикл історій успіху, краху і дії карми на прикладах способу життя і вчинків відомих людей, та як це відгукнулось на їх дітях і онуках. Муаммар Каддафі. Терор із найкращими намірами.

Муаммара Каддафі, що очолював Лівію з 1969 року по 2011 року  уважають одним із найбагатших людей світу, автором корисних соціальних проєктів і при цьому — натхненником багатьох жорстоких злочинів, які були скоєні під час громадянської війни в країні. Він також один із тих, чиї витівки призвели не лише до його страшної смерті, але й до страждань багатьох його дітей.

Цей лівійський діяч любив згадувати про своє дитинство в простій родині — він народився в шатрі за 30 кілометрів від міста Сирт, у бедуїнській сім’ї. Батько пас верблюдів, мати сиділа з дітьми та вела домашнє господарство. Каддафі казав, що в них поважали старих, уміли відрізняти добро від зла та були єдині з природою. Багато в чому події, які відбувалися з його країною, можна пояснити саме цією простотою та невигадливістю. Ще в школі Каддафі був у підпільній організації, пізніше, ставши військовим курсантом, він сам створив організацію, що мала скинути монархію. За координування демонстрації на підтримку Алжирської революції, що привела до антимонархічних заворушень, Каддафі заарештували й вислали з міста. Далі він довчався в ліцеї в Місураті, потім на юридичному факультеті в Лівійському університеті, а вже після цього вступив до військової академії, підвищуючи кваліфікацію в Британії. Уперше він став відомий тим, що відправив свій підрозділ без санкції короля Лівії на допомогу Єгипту у війні з Ізраїлем в 1967 році.

1969 року загони під керівництвом Муаммара Каддафі встановили контроль над всіма державними та військовими об’єктами в Лівії, перед тим заблокувавши американські бази. Хоча згодом Каддафі згадував, що лідером його можна було назвати лише спочатку, а далі скромно радив уважати себе лише одним з учасників перевороту. У своїх зверненнях Каддафі заспокоював іноземців, що переворот у Лівії — внутрішня справа країни й ніяк не вплине на міжнародні договори. А співвітчизникам повідомляв, що військові прислухалися до закликів громадян до повстання й скинули реакційний і корумпований режим. Усе, що відбувалося далі, свідчить: Каддафі помилився двічі — установлений ним режим теж був не безгрішним, а події в період його правління не завжди були обмежені кордонами держави й не можна сказати, ніби вони ніяк не зачіпали інші країни.

Молодий, рішучий, харизматичний, амбітний М. Каддафі

Ідеєю номер один для Каддафі була ліквідація іноземних військових баз — він уважав: якщо «бази залишаться, революція загине». У 1970 році він домігся замисленого — війська були виведені з англійської та американської військових баз, які знаходилися на території Лівії. Далі настала черга італійських колоністів, потім процес трансформувався в націоналізацію майна іноземних компаній як таких, уведення планової економіки та розробку соціальних програм. Жага змін довела до того, що Каддафі змінив назви місяців у календарі. На виході отримали вінегрет із націоналізму з домішкою планового соціалізму, а також державний іслам та військову диктатуру в одному флаконі. Державний устрій був названий Джамахірією («владою народних мас») та являв собою суміш ісламу й російського анархізму, нюанси якого Каддафі описав у своїй ідеологічній праці — «Зеленій книзі». Але у 2000-х роках відбулася певна лібералізація і в економіці, й у політиці. Вочевидь, із причин різнобою й розколу в елітах країни та небажання Каддафі сваритися із Заходом, оскільки він і так розгубив всіх союзників. Його підтримували здебільшого військові, держслужбовці та селяни, яким він забезпечував соціальні ліфти. Тож усі меседжі про те, який Каддафі милостивець, виходили переважно від них.

За період його правління можна згадати доволі багато нововведень, що поліпшили життя окремих прошарків населення. За перші десять років його правління відкрилося 220 бібліотек та читалень, 25 освітніх центрів, близько 20 національних культурних центрів та 40 спортивних клубів. У підсумку до 1977 року рівень писемності зріс до 51%. Для порівняння: у 1968 році рівень грамотності лівійського населення оцінювався у 27%. За десять років, із 1970-го до 1980-го, було побудовано 180 тисяч квартир і більше 80% людей, що до того мешкали в підвалах, наметах та хижах, отримали нормальне житло. Каддафі брав участь у впровадженні проєкту «Велика рукотворна річка» — спорудженні мережі водоводів, що постачали пустельні райони країни водою з Нубійського водоносного шару. Цю величезну систему з труб та акведуків, а також свердловин глибиною в 500 метрів Каддафі називав «Восьмим чудом світу». Її вважають наймасштабнішим проєктом людства.

Ліва молодь усього світу захоплювалася лівійським полковником, називаючи його «африканським Че Геварою»

Також в певний період Каддафі розподіляв прибутки від продажу нафти таким чином, що бензин у Лівії був безкоштовним. Ще в 50-х у Лівії були відкриті великі родовища нафти, яку взяли під контроль іноземні компанії. Вони забирали половину доходів та встановлювали ціни в інтересах своїх споживачів. Каддафі вимагав справедливого перерозподілу прибутків, погрожуючи інакше взагалі зупинити видобуток нафти — мовляв, 5000 років жили без неї, проживемо ще кілька років, щоб відновити свої права. Відтак його спосіб застосували й інші, що привело до нафтового буму в арабських країнах.

Полковник Муаммар Каддафі вже вважає себе провідною зорею світової політики. Візит до СРСР. Квітень 1981 року.

Попри ці плюси, приблизно з 2000 року він сконцентрувався на міжнародній політиці, намагаючись налагодити стосунки з іншими державами, і став менше турбуватися про власну країну. Поступово Каддафі ніби забув, що сам прийшов до влади, скинувши монархічний режим за народної підтримки, і його правління почало нагадувати те, із чим він боровся. Він заповзявся робити зі своїх синів наступників і, по суті, перетворився на голову клану.

Паралельною реальністю поряд із соціальними програмами та «епохальними будівництвами» існували політичні репресії. У своїй «Зеленій книзі» він говорив про «народні комітети» як єдиний спосіб організації суспільства. Ця система представлена у вигляді колеса воза, на ободі якого знаходяться народні з’їзди, що обирають народні комітети. А ті, своєю чергою, шпицями колеса передають народні сподівання в демократичний комітет у центрі. Але в підсумку Каддафі побудував жорстку ієрархічну піраміду, на вершині якої знаходився він сам та його родичі. Він жив без обмежень, вигрібаючи зі скарбниці мільйони, через що люди, які опинялися в його численних маєтках, розповідали про розкішні інтер’єри та рясноту золотих предметів. До золота диктатор мав слабкість: диван у вигляді русалки, автомат АК-47, годинники, візок для гри в гольф, столові прибори та мухобійки. Нібито навіть пістолет, із якого він згодом отримав кулю, був золотим. Також говорили про рахунки в банках, частку в акціях великих компаній, безліч дорогих предметів мистецтва та літак, розписаний сріблом, із великим джакузі всередині. Він полюбляв яскраві й вигадливі вбрання, а його гардероб був сповнений національними костюмами та військовими мундирами.

Один із його улюблених маєтків знаходився в місті Регатта, закритому для сторонніх — місцевим не можна було не лише купатися на прилеглих територіях, але й навіть підходити до воріт під страхом смерті. На території маєтку розташовувався особистий зоопарк, а в містечку, що повністю належало родині Каддафі, були футбольні майданчики, ресторани, клініки та центри для дайвінгу. Як тільки почалися заворушення, що привели до повалення Джамахірії, протестувальники потрапили в резиденцію й розповіли про побачене. Що, звісно ж, розпалило народний гнів.

Каддафі під час своїх міжнародних поїздок усюди возив своє бедуїнське шатро, розбивав його й улаштовував у ньому офіційні зустрічі. Окрім того, він брав із собою живих верблюдів — щоб кожен ранок починати зі склянки молока. Ще однією його примхою було набирати дівчат в охоронниці. Одразу після падіння режиму поширилася інформація про те, що він ґвалтував своїх охоронниць. Навіть була скликана прес-конференція, на якій виступали шість нібито охоронниць диктатора. Але експерти назвали це провокацією, бо навряд чи можна довіряти зґвалтованій поряд зі своїм ґвалтівником, яка тримає в руках автомат із повним боєкомплектом. Спершу те, що в його особистій охороні працюють жінки, пояснювали тим, що в них розвинена інтуїція й вони здатні краще розпізнати небезпеку. Отже — раніше зреагувати. Після того, як його охорона запобігла черговому замаху на полковника, причому одна зі співробітниць загинула, закривши своїм тілом Каддафі від куль, багато із серйозних служб, що відповідають за безпеку перших осіб у всьому світі, стали охоче набирати жінок у лави співробітників.

Особиста охорона лівійського диктатора

Піраміда влади Каддафі не обмежувалася нічим і трималася фактично на підтримці апарату держбезпеки. Лівійський народ мусив брати участь в «народних з’їздах», які насправді ні на що не впливали, а критикуючи владу, ризикував опинитися за ґратами. На людей, які проповідували інші конституційні теорії, чекала смертна кара, а на тих, хто розповсюджував інформацію, що підривала престиж країни, — пожиттєве ув’язнення. Диктатор намагався поширити свої ідеї й на інші країни, тому фінансував радикальні угруповання по всьому світу.

За деякими даними, у перші сім років правління полковника в Лівії не було жодної страти. Те, що створило йому імідж диктатора, почалося в 80-х роках. Каддафі став переслідувати опозиціонерів не лише всередині країни, але й за її межами, причому його спецслужби ловили як реальних, так і ймовірних «ворогів режиму». Правда, у диктатора ставалися напади великодушності — тоді він, наприклад, розпоряджався знести ворота тюрми в Тріполі й звільнити 400 дисидентів. Або рвав «чорні списки» людей, яких підозрювали в дисидентській діяльності.

Але це бувало нечасто. Одним із поширених заходів було вигнання представників інших народів із Лівії — італійців, темношкірих, а також єгиптян і палестинських арабів. Вигнання часто супроводжувалися погромами. До того ж Каддафі не зупинявся на території власної країни у втіленні - він, скажімо, радив Африці вислати біле населення й уважав, що білі мають виплатити грошову компенсацію місцевим за використання природних ресурсів.

На міжнародний імідж Лівії та її стосунки з іншими країнами дуже вплинули дві історії, де був замішаний Каддафі. 21 грудня 1988 року над шотландським Локербі був підірваний пасажирський «Боїнг-747» американської авіакомпанії Pan Am. Загинули 270 людей — усі пасажири та члени екіпажу, що летіли з Лондона до Нью-Йорка, а також багато людей, які знаходилися в районі катастрофи. Генпрокурор Шотландії висунув звинувачення двом співробітникам спецслужб Лівії. А 19 вересня 1989 року в небі над Нігером був підірваний літак, що летів із Браззавіля до Парижу, загинуло 170 людей — тоді розслідування дійшло висновку, що до цього причетні співробітники лівійської розвідки. У 1992 році Рада безпеки ООН ввела проти Лівії санкції, а в 1993 році додатково заборонили продавати багато видів обладнання для транспортування й переробки нафти, а також заморозили активи за кордоном. У березні 1999 року французький суд заочно присудив до пожиттєвого ув’язнення за цей теракт шістьох лівійців, у тому числі чоловіка сестри дружини Каддафі, заступника глави секретної служби Абдаллу Сенуссі. Але в серпні прокурор Франції рекомендував не звинувачувати Каддафі в цій катастрофі. Хоча Лівія виплатила рідним загиблих 31 мільйон доларів, Каддафі заявляв, що це не означає причетності його країни до теракту. У квітні 1999 року Лівія видала двох співробітників лівійських спецслужб, що підозрювалися в теракті над Локербі, а у 2003-му визнала, що її офіційна влада відповідальна за цей вибух. Після цього з Лівії вирішили зняти санкції та виключити її зі списку країн — спонсорів міжнародного тероризму. Але Франція висловилася проти, вимагаючи збільшити обсяг компенсації за теракт над Нігером. Каддафі погодився, виплативши потрібну суму, хоча, як і раніше, не визнавав провини. 12 вересня 2003 року санкції були зняті Радбезом ООН.

Локербі. 22 грудня 1988 року. У результаті вибуху літак розвалився в повітрі на частини, найбільші з яких упали на житлові квартали міста.

Одним із жахливих епізодів періоду правління Каддафі став смертний вирок п’яти болгарським медсестрам, яких у Лівії звинуватили в зараженні ВІЛ 400 місцевих дітей — хоча, імовірно, причиною їхнього зараження стали погані гігієнічні умови в лікарні. У травні 2004 року суд Лівії засудив медиків до смертної кари, але після перемовин Євросоюзу з Лівією вдалося змінити вирок на пожиттєве ув’язнення. Медсестри та палестинський лікар були звільнені у 2007 році й тоді розповіли про тортури, яким їх піддавали, щоб вибити зізнання. Особливо важкими були перші три місяці, коли їх тримали в одиночному ув’язненні в Тріполі: в’язнів підвішували за руки та ноги мотузками, намагаючись нацьковувати на них собак із поліцейської школи. Пізніше, у тюрмі Бенгазі, їх тримали в спільній камері, але забороняли розмовляли одне з одним та з дипломатами, котрі приходили їх навідати. Одна з медсестер не підписала зізнання про зараження дітей у шпиталі Бенгазі, але не засудила тих, хто не витримав тортур та виконав вимогу лівійської влади про зізнання. Лікаря Ашрафа катували дев’ять місяців — не давали спати, накачували наркотиками, катували струмом, а пізніше змусили написати заяву, що з ним добре поводилися. Після цієї історії у 2007 році Муаммара Каддафі позбавили Софійської медалі пошани, якою він був нагороджений в 1978 році. А медики після повернення на батьківщину були помилувані президентом Болгарії.

Схоже, що, як усі диктатори, в останні роки свого правління Муаммар Каддафі остаточно втратив зв’язок із реальністю.

Урешті-решт, терпець лівійців урвався. У лютому 2011 року в Лівії почалися протести проти режиму Каддафі. Попри жорстокий спротив влади, вони лише поширювалися, кількість загиблих людей перевалила за тисячу. 27 липня 2011 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Каддафі за злочини проти людяності під час громадянської війни в Лівії. Він переховувався від правосуддя, але вже 20 жовтня того ж року ЗМІ повідомили, що диктатор помер від поранень у ноги та голову в захопленому повстанцями місті Сирт. Його взяли в полон при спробі вибратися з обложеного міста. Колона машин була атакована авіацією, сам Каддафі був поранений та захоплений повстанцями, котрі не дозволили йому швидко померти. Натовп оточив його, почав знущатися, штурхаючи автоматами й стріляючи в повітря з криками «Аллах акбар!». На дітей Каддафі, дев’ятьох рідних та двох прибраних, під час його протистояння з повстанцями та вже після його смерті чекали неприємності, здебільшого пов’язані з його способом життя.

Це останнє й вельми нечітке зображення живого Муаммара Каддафі. 20 жовтня 2011 року \.

Прибрані діти Каддафі Ханна й Мілад Абузайя (насправді усиновлений племінник) загинули у квітні 1986 року під час авіаудару 15 американських бомбардувальників F-111 по резиденції Каддафі. Начебто метою секретної операції було знищення диктатора, але він вижив — за однією з версій, його врятував син Мілад. До речі, за іншими джерелами, місцезнаходження Мілада наразі невідоме.

Інформація туманна не лише щодо нього. Ретельно ховаючись, родичі Каддафі були змушені плутати сліди, тому на одну людину часто припадає як мінімум дві версії розвитку подій. Мухаммад Каддафі, єдиний син від першого шлюбу, за одними даними, отримав притулок в Омані, за іншими — утік до Алжиру. До того він очолював Національний олімпійський комітет, і якби не переворот, то представляв би Лівію на Олімпійських іграх в Лондоні. Нібито саме там, в Алжирі, оселилася на віллі під ретельною охороною й друга дружина диктатора Сафія Каддафі, мати сімох його дітей. Четвертий за ліком син Мутаззім, командувач лояльними уряду Каддафі військами під час перевороту, був схоплений повстанцями того ж дня, що і його батько. І він теж став жертвою позасудової розправи.

Один із синів, Ганнібал Каддафі, був скандально відомий своїми пригодами, які часто супроводжувалися людськими жертвами. Наприклад, у 2005 році його звинуватили в побитті подруги, моделі Аліни Скаф, у паризькому готелі. Пізніше, у 2008-му, їх заарештували в Швейцарії за побиття співробітників женевського готелю. Нібито у відповідь на це за рік у Лівії не вигадали нічого кращого, ніж у відплату затримати двох швейцарців. Рівень стосунків та атмосферу в родині добре змальовує такий випадок: після захоплення Тріполі у 2011 році повстанці знайшли на віллі Ганнібала няню-ефіопку, котра доглядала за дітьми Ганнібала та Аліни. Вона розповіла, що Аліна відвела її до ванної, зв’язала й почала лити на голову окріп через те, що донька не переставала плакати, а няня відмовлялася її бити. Після цього няню не годували, не поїли й не давали спати, а за словами ще одного робітника, її часто били й штрикали ножами.

Особливо жорстока сімейка. Ганнібал та Аліна Каддафі.

Але на цьому походеньки сина Каддафі не закінчилися — у 2015 році Ганнібала викрали члени шиїтського угруповання Лівану (родина Каддафі належить до сунітської гілки ісламу). Пізніше він записав відеозвернення, де сказав, що почувається добре, а також попрохав усіх, хто щось знає про шиїтського діяча Мусу аль-Садра, оприлюднити цю інформацію. За два дні його затримала ліванська служба внутрішньої безпеки — його звинуватили в тому, що він приховав інформацію про зникнення в Лівії цієї людини, яка була духовним та політичним лідером. Ліванський суд видав ордер на арешт за цією справою про зникнення, яке відбулося 37 років тому. За рік позов на цю ж тему подала родина релігійного діяча. На даний момент Ганнібал продовжує знаходитися в ліванській тюрмі.

Аїша Каддафі.

Деякі з дітей Каддафі отримали якісну європейську освіту й позитивно сприймалися у Вашингтоні. Що не заважало їм підтримувати батька й брати участь у зіткненнях та протестах на його боці. Наприклад, син Сейф аль-Іслам Каддафі вчився в Лондонській школі економіки, проте виступав на підтримку Муаммара Каддафі, засуджуючи протести, й публічно закликав до насильства щодо демонстрантів. Ще один із синів, Хамі, хоча й очолював один із найвідданіших батьку підрозділів, за кілька днів до перевороту відвідував американські військові навчальні заклади та офіси великих американських компаній. Єдина донька, Аїша, яка, урешті, втекла чи то до Алжиру, чи то до Оману, чи то до Еритреї, за даними WikiLeaks, характеризувалася як людина розумніша й тонша, ніж її брати. При цьому вона брала участь у протестах на підтримку Муаммара Каддафі в Тріполі, а також як адвокатка виступала на боці захисту в судовому процесі над іракським диктатором Саддамом Хусейном. Ще один із дітей, Муттазім Білла Каддафі, який командував особистою охороною батька, намагався налагодити контакт із Вашингтоном. Він, імовірно, загинув у битві за Бені-Валід від рук членів Перехідної національної ради, що виступила проти Каддафі.

Складно сказати, чи вдасться тепер перетворити Лівію з руїн на щось більш адекватне, чи впораються лівійці самотужки або ж знову знадобиться іноземне втручання. І головне — яку роль у цьому відіграють уцілілі діти Каддафі. Чи стануть вони, у буквальному сенсі, продовженням батька й, повернувшись із екзилу, продовжать керувати в його манері. Чи все ж якийсь відбиток цивілізованості, отриманий від життя на Заході, не дасть такому трапитись. На це можна сподіватися далеко не щодо всіх дітей Муаммара — та й не всіх, вочевидь, зацікавить настільки сумнівне заняття, як керування Лівією.

Джерело: karma-book.org - книга «ПОМСТА КАРМИ. Бумеранг долі: як склалося життя дітей відомих і впливових людей світу». Багато прикладів і історій життя відомих і впливових людей світу.