Українською, будь ласка

Давно хотів зауважити про кілька дратівливих моментів.
А саме: мене пересмикує кожного разу, коли начебто фахові люди дивно (м’яко кажучи) вимовляють англомовні назви та імена.

Ну хіба важко увімкнути на 10 секунд якийсь англомовний подкаст, де кажуть “у нас в гостях Марк Закерберг”? Не Цукерберг – Закерберг. “Цукерберг” - це якийсь москворотий штамп. Ну або хоча б у гугл-перекладач введіть оригінальне слово і послухайте вимову. Ну камон, це ж начебто просто, хіба ні?

І до речі, правильно говорити “подкаст”, а не “підкаст”. Бо це англійське слово podcast, походить від поєднання iPod + broadcast – і його не треба “українізувати”.
Те саме стосовно великої мовної моделі Gemini – вимовляється “джемінАй”. Ніяк не “джЕміні” чи “ґемІні”.

Правильно “Ламборґіні”  а не “Ламборджині” – бо італійське слово Lamborghini саме так вимовляється, через Ґ. Й іспанською так само.

Покійний нині “USAID” вимовлявся американцями у два слова “юесей айді”. У нас переважно казали просто “юсЕйд”. Але то вже не принципово: вмер – то вмер.

Ну і якщо вже мене понесло на тему “грама-наци”, тоді скажу іще дещо, що давно  мене вкурвлює.
Участь БЕРУТЬ, “приймають” – ліки та гостей. Коли я чую “приймайте участь”, мене кожного разу мимоволі смикає і з рота рветься непарламентська лексика. А чую я це часто: і в рекламі, і у публічних виступах, і навіть від популярних україномовних блогерів. Бориславе, не рви мені серце, прошу ;-)

“Тим не менш” – це калька з московської мови. Українською це буде “менше з тим”.
Кодекс у нас в Україні “кримінальний”, аж ніяк не “карний”. Постійно таке чую від ведучих відомих телеканалів.

“Поїзд” чи “Потяг” – насправді однаково правильно. Але я завжди надаю перевагу тим словам української мови, які не схожі на болотну говірку. Те саме зі словами “чемодан” vs “валіза”.

І наприкінці розкрию зовсім неважливу таємницю.
Багато людей сперечаються на якому складі ставити наголос у слові “шасі” – себто колеса літака.
Так от, мій викладач з аеродинаміки навчив нас, курсантів вищого військового авіаційного інженерного училища, запам’ятати це так: наголос на останньому складі, як у слові “мерсІ” (“дякую” французькою).

А от за публічне вживання слів “Турція”, “лодка”, “площадка”, “полотенце” – я б давав пару років умовно. У-мовно. У мовному таборі. Де примусово навчать словам “Туреччина”, “човен”, “майданчик”, “рушник”.

Знаю, після 2022 багато українців намагається перейти на українську, особливо молодь.
Я й сам з 2014 намагаюся повністю забути окупаційну мову, принципово відмовляюся від виступів та етерів, де вона обов’язкова. Навіть думати навчився українською за ці 11 років.

Звісно, таких люто-принципових небагато, але просто перейти на українську – недостатньо, її слід покращувати – щоб не бути схожим на ЙР, щоб мешканці запорєбріка менше нас розуміли. І говорити українською з друзями, родичами та вдома, а не тільки на публіці чи у фейсбуках.
Бо ж кожне слово, сказане питомою українською – це постріл на захист нашої незалежності та цвях у труну руzькаваміра.