Ігор Гіркін. На шляху до забуття та пекла. Цикл історій успіху, краху і дії карми на прикладах способу життя і вчинків відомих людей, та як це відгукнулось на їх дітях і онуках.

Однією з незавершених історій є доля Ігоря Гіркіна, чи то з прізвиськом, чи то з другим прізвищем — Стрєлков, і це далеко не єдиний незрозумілий момент у його біографії.

Чому його історія «не завершена»? Тому що саме зараз пані Карма витончено і не поспішаючи перетворює життя самого Гіркіна в пекло, а його діти страждають та стають нещасними.

Ігор Стрєлков відомий у середовищі військово-історичних реконструкторів москви.

Примудрившись попрацювати й на ФСБ, і на ГРУ, він поки залишається серед живих і на свободі. Можливо, тому, що, маючи в голові складний навколомонархічний вінегрет історика-реконструктора, він діє в 90% випадків на свій розсуд (як підтверджує й один із його колег з ФСБ, про якого йтиметься нижче). Але іноді ця самодіяльність призводить до курйозів, про які ми теж розкажемо. А також робить Гіркіна непоганим подразником для його керівництва, через що його періодично відсилають кудись позаочі. Вочевидь, своїм кураторам він здається, щонайменше, кумедним, інакше його вже б спіткала доля Мотороли або Олександра Захарченка. Але в будь-якому випадку Гіркін — сумний приклад того, як історичне реконструкторство, переставши бути нешкідливою бутафорією, спробувало вдертися до реальності.

Відставний офіцер російської армії, колишній полковник ФСБ, Гіркін потрапив до спецслужби дивним чином — через радикальний монархічний гурток. Як розповідав в інтерв’ю генерал-майор ФСБ Геннадій Казанцев, спецслужба «про всяк випадок» стежила за членами цієї групи, цікавими патяканням про те, як візьмуться за зброю й приведуть до влади царя. Пристати до такого зібрання Гіркіна, вочевидь, змусило навчання в московському історико-архівному інституті. Це не перший випадок, коли детальне вивчення історичних подій та надмірна рефлексія на цю тему заводять у хащі, про існування яких багато людей навіть не підозрюють. Так от, співробітники ФСБ спостерігали, спостерігали та доспостерігалися до того, що вирішили взяти Гіркіна до себе на роботу. Казанцев каже, що був проти, аби брати людину, що перебуває на оперативному обліку — але його вмовили колеги. Надворі були 90-ті, співробітників відправляли до Чечні, а в Гіркіна вже був досвід по цій частині: улітку 1992 року він брав участь у сепаратистських виступах у Придністров’ї як російський «доброволець», а в 1992–1993 роках — у боснійській війні. За останнім епізодом його у 2014 році звинувачували в причетності до викрадення 18 боснійських мусульман, які згодом були вбиті після тортур, а також в участі в боснійській різанині, де загинуло понад 3000 мирних мешканців.

Ігор Стрєлков на початку 90-х років.

У Чечні він продовжив діяти за тією ж сюжетною лінією, в 1995 році — у складі 166 гвардійської окремої мотострілецької бригади, а з 1999-го до 2005-го — у спецназі. У 2001 році, за даними правозахисників, був причетний до серії викрадень у районі сіл Хатуні, Махкеті й Тевзені, викрадені там люди досі вважаються зниклими безвісти. Гіркін сподобався ФСБ тим, що писав доповідні без орфографічних помилок і добре пам’ятав різні історичні деталі — треба думати, із цим у спецслужбі був дефіцит. Оперативну справу щодо групи радикальних друзів-монархістів було закрито, а силовики отримали в розпорядження людину, готову взяти участь у воєнних або навколовоєнних розхитах ситуацій на всій території росії та за кордоном — у тих місцях, які росія раптово зранку вирішила вважати своєю територією. За якоюсь особливою іронією останнім місцем служби Гіркіна, як свідчить британське видання ВВС, було управління з боротьби проти міжнародного тероризму в ФСБ. Хоча, у принципі, це не дивно - на тих територіях, де з етнічними росіянами, що потребують «порятунку», об’єктивно проблема, доводиться «боротися з терористами», інакше для втручання взагалі не залишається ніяких відмазок.

Природно, Гіркін, старанно відзначаючись у всіх воєнних активностях, які влаштовувала росія в різних країнах, не міг не з’явитися і в Криму. За словами самого Гіркіна, він особисто керував штурмом фотограмметричного центру в Сімферополі, який відбувся 18 березня 2014 року. Тоді українські військові частини в Криму блокувалися російськими військовими та співробітниками спецслужб ще без розпізнавальних знаків, про всяк випадок вони прикривалися нібито ініціативою місцевої «самооборони». 13 березня 2014 року військовослужбовцям 13 фотограмметричного центру Військово-топографічної служби Управління забезпечення ЗСУ в Сімферополі росіяни запропонували здатися й перейти на бік «кримської влади», погрожуючи штурмом, але ті відмовилися. 18 березня частину взяли в облогу, під час штурму був убитий український прапорщик Сергій Кокурін, важко поранений Валентин Федун. Українські військові вогню не відкривали, а росіяни згодом ретельно поширювали пізніше відкинену прокуратурою Криму версію про «снайперів «Правого сектора», які нібито стріляли із сусідньої будівлі. При цьому під час захоплення військової частини загинула одна людина, що діяла на боці «кримської самооборони» — Руслан Казаков, ветеран Першої та Другої чеченських війн, громадянин Росії, мешканець Волгограду. Повний букет, так би мовити. Цікаво, що він там робив?

Там, у Криму, утворилася така собі точка збору, де багато осіб девіантної поведінки знайшли одне одного — зокрема, саме там, збираючи групу для вторгнення на Донбас, Гіркін познайомився з бойовиком Моторолою, який теж не мав можливості похвалитися українським громадянством (16 жовтня 2016 року Моторолла був вбитий внаслідок замаху добрих українських ДРГ. У ліфті будинку, де він мешкав у подарованій йому окупаційною владою квартирі (вул. Челюскінців,122, Донецьк), спрацював саморобний вибуховий пристрій).

Ігор Гіркін (Стрєлков) та Арсен Павлов (Моторола). 2014 рік.

Після цього Гіркін вже у квітні активничав у Слов’янську, Донецької області: у результаті нападу на співробітників Служби безпеки України його диверсійної групи з 30 людей один співробітник загинув і ще троє були поранені. Крім цього, Гіркін був причетний до викрадення групи ОБСЄ та незаконного утримання в заручниках військових 25 окремої повітряно-десантної бригади ПДВ Збройних Сил України. Також його група організувала викрадення, тортури та вбивство депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, студента Київського політехнічного інституту Юрія Поправка та учасника Євромайдану Юрія Дяковського — за цими справами Генпрокуратура України узгодила підозру відносно Гіркіна.

Захоплення Слов’янська. Фото з видання «Коммерсантъ».

Активностям під час захоплення росією Криму передували розвідувальні рейди, зокрема організовані групою Гіркіна під релігійним прикриттям. У якому ключі діє в Україні Московський патріархат, нібито всі розуміли певною мірою — але рівно тією ж мірою всім було плюс-мінус на це плювати, особливо в Криму. росія й раніше привозила на півострів різного роду культурні заходи, і це начебто було чимось природним. Вочевидь, якраз у цій невимушеній атмосфері в січні 2014 року Ігор Гіркін разом із патріархом московським Кирилом привіз до Криму церковну святиню «Дари волхвів» — разом зі своєю озброєною групою, яка мала святиню охороняти. Заодно й була проведена розвідка. У принципі, дивуватися не доводиться — достатньо згадати, що приміщення Святогірської лаври в Донецькій області використовувалися як перевалочна база для бойовиків і схованки зброї. А освячення попами московського патріархату російської військової техніки — узагалі один з основних церковних перфомансів останнього часу. Слід тільки додати, що релігійна тема настільки безпрограшна в морально-етичному плані, тим більше на лояльних територіях, що навіть у бойовій групі Гіркіна в Криму необхідності не було. Аналогічні функції могли б виконати декілька богомільних бабунь, і ніхто б на них не подумав, ви що? Доки громадяни прикладалися до привезених із Греції святинь у сподіваннях на зцілення, росіяни провели перемовини з Володимиром Константиновим, який займав посаду спікера кримського парламенту, і Сергієм Аксьоновим, тоді маловідомим бізнесменом. Пізніше обидва відзначяться в процесі оформлення анексії півострова. Оплачував цю поїздку з «Дарами волхвів» олігарх Костянтин Малофеєв, у якого Гіркін після відставки працював начальником служби безпеки. Загалом доволі очевидно, звідки ноги ростуть.

Щодо того, як Гіркіну дозволили вийти зі Слов’янська, залишаються питання. Чому він узагалі виїхав із Донбасу — теж неясно. Є версія, що він утік за власною волею, але зрозуміло, та й сам бойовик стверджує інше: його змусили, оскільки колишній помічник володимира путіна Владислав Сурков нібито намітив на посаду голови так званої ДНР Олександра Захарченка, а Гіркіна попрохали залишити окуповану територію, інакше ніякої військової допомоги від росії не буде. Інформацію про це, а також про те, що підрозділи «ЛДНР» недієздатні, там не вистачає техніки та людей, тож відбити наступ українських військових можна буде лише із залученням російських військ, Гіркін без затинань вивалює в інтерв’ю російським ЗМІ. Таке не всі люди і в полоні розповідають. Просто знахідка для розвідки противника.

Ігор Гіркін, вочевидь, любить уважати себе звитяжним воїном та прозоро на це натякати всім, хто не розуміє. Іншими словами — хвалиться своїми діями в подробицях. І це зіграло з ним не один злий жарт. Ще одним із таких випадків, крім описаного вище, стало довге, ґрунтовне інтерв’ю з українським журналістом Дмитром Гордоном — у ньому Гіркін на радощах, що знайшов, нарешті, уважного, вдумливого, лояльного співбесідника (а Гордон уміє так себе подати), виклав багато цікавої для Гааги інформації щодо участі у війні на Донбасі. Ніби й ніяких одкровень не прозвучало — просто все, що раніше ходило на рівні версій та коментарів від інших людей, бойовик озвучив словами за допомогою рота в дусі: «Так, планував, так, брав участь». Гіркін узагалі й раніше не заморочувався тим, щоб робити зі своєї діяльності військову таємницю — наприклад, у момент, коли одразу після перших новин про збитий над Донбасом «боїнг», за практично повної відсутності версій того, що сталося, він швидко прояснив ситуацію панічним твітом абсолютно внутрішнього характеру, який більше нагадував особисте листування й оповідав про те, що підшефні Гіркіну бойовики збили не той літак.

Ігор Гіркін надто любить публічно бравувати власними злочинами.

Як відповість карма самому Гіркіну за все вищеперераховане, буде видно із часом. На даний момент він оголошений у міжнародний розшук поліцією Нідерландів у справі щодо збиття малайзійського «Боїнга-777» на Донбасі. СБУ відкрила справу щодо диверсійної діяльності, масових заворушень на території східних областей України, організації вбивств, дій на шкоду суверенітету України.

Але по деяких його родичах уже «прилітає» — можливо, просто за те, що вони одного разу з ним зв’язалися. У грудні 2014 року Ігор Гіркін одружився з Мирославою Регінською, молодшою за нього на 23 роки, що працювала його помічницею на Донбасі. Колишній голова так званої ДНР Олександр Бородай під час чергової сварки з Гіркіним у медіа за допомогою перехресних інтерв’ю стверджував, що ця дівчина раніше була танцівницею в донецькому нічному клубі, а колишню дружину з двома дітьми, одна з яких має інвалідність, Гіркін нібито виселив із московської квартири, і родина була змушена переїхати до Ростовської області, ледь не до сараю. Із часом дітей стало шестеро, друзі колишнього чоловіка поступово перестали їй допомагати — у цілому в жінки все сумно. За одними даними, московську квартиру Гіркін подарував своїй доньці (народилася 2016 р.) від нової дружини, за іншими — пара нині живе в Підмосков’ї. А портрет бойовика, змальований Бородаєм, і характеристики, що роздають стосовно Гіркіна колеги з ФСБ, — ніби оповіді про двох різних людей. Загалом персонаж принаймні в інформаційному просторі плутає сліди, не даючи скласти про себе чітке, однозначне враження, намагається сховатися чи то від противників, чи то від власної долі. Або карми. Але навряд чи це вдасться.

Карма, як ота граціозна кішка, уже спіймала маленького щура — Гіркіна і грається, але поки ще не знищує остаточно. 17 листопада 2022 року він, разом із Сергієм Дубінським та Леонідом Харченком, визнаний Гаазьким трибуналом винним у збитті Боїнга MH-17 і заочно засуджений до довічного ув’язнення. 21 липня 2023 року Ігор Гіркін-Стрєлков потрапив до російського СІЗО. Його звинувачують у публічних закликах до здійснення екстремістської діяльності. Максимальне покарання, яке загрожує військовому злочинцю, — п’ять років позбавлення волі. Підставою стали дві публікації екс-фсбшника: у першій ішлося про повернення Криму Україні, а в другій про невиплати російським військовим. Один із цих постів визнали екстремістським і за ним висунули обвинувачення. Із 25 січня 2024 року Гіркін отримав у росії чотири роки колонії за два повідомлення в телеграм-каналі, які російська влада визнала екстремістськими. 26 січня 2024 року в британській розвідці висловили думку, що засудження бойовика Ігоря Гіркіна в росії свідчить про все більше неприйняття Кремлем критики щодо ведення війни проти України. Під час судового процесу терорист Ігор Гіркін-Стрєлков попросив відправити його з в’язниці на війну в Україну. Його дружина Мирослава Регінська заявила в телеграм-каналі, що одна з військових частин, дислокованих у межах так званої «ДНР», нібито згодна підписати з Гіркіним контракт і призначити його на посаду командира взводу. Продовжуємо спостерігати за долею світового терориста та його нащадків.

Джерело: karma-book.org - книга «ПОМСТА КАРМИ. Бумеранг долі: як склалося життя дітей відомих і впливових людей світу».