Кладовище на болоті

У центрі Києва кілька днів голодує ветеран війни, учасник боїв за Ірпінь, який втратив ногу на фронті. Його звати Латиш, він не вимагає пільг, квартир чи орденів. Його вимога — щоб Національне Меморіальне Військове Кладовище не будували в болоті.

Ситуація проста й абсурдна водночас: держава взялася створювати місце вшанування загиблих захисників, але далі — все як завжди. Спочатку був вибір місця — суперечливий, потім пропонували Биківню — більш-менш прийнятний варіант, але законопроєкт не підписали. А тоді в ручному режимі, з порушенням регламенту, без конкурсу, без фахових обговорень — вирішили будувати на болотах у Мархалівці.

Це місце має високі ґрунтові води, там беруть початок три річки. Екологи попереджають: будівництво там — ризик для всієї округи. Місцеві громади — проти, але кого це цікавить? Архітектор проєкту — з підозрілим бекґраундом, тендери — з ознаками маніпуляцій. Громадськість — не чутно, а парламент — мовчить. Єдина фракція, що не підтримала рішення — "Європейська солідарність". Решта — звична згода без дискусій.

На цьому тлі ветеран лягає голодувати на Майдані. Бо аргументи, листи й протести не подіяли. І навіть зараз, коли його стан — напівпритомний, жодної реакції з боку влади. Президент, що обіцяв повагу до військових, не реагує. Все виглядає так, ніби це не війна у країні, а черговий інфраструктурний скандал, який швидко забудеться...

Хоча насправді — це про цінності. Якщо держава не здатна поховати полеглих героїв з гідністю, вона втрачає моральне право вимагати від живих будь-яких жертв.

Латиш це розуміє. І голодує не лише за своїх побратимів. Він голодує — щоб ця країна згадала, хто і за що тут вмирав...