Про Гідність
Я не памʼятаю жодного командувача чи командира останніх років — начальника відомства, який добровільно написав рапорт на звільнення з посади через непоправні помилки системи. Помилки, які призводять до загибелі десятків і каліцтва сотень підлеглих у тилу.
Цей вчинок гідний поваги, скільки б мотивацій за ним не стояло. Для мене це — про Гідність.
Главкому, звісно, належить ухвалювати кадрове рішення, але базова помилка — як у 2022-му, так і зараз — полягає в цьому посадовому "шпагаті". Неможливо фізично покладати на одну людину дві найважчі посади: Командувача Сухопутних військ та Командувача ОСУВ "Хортиця". Це два надскладних напрямки, де швидше збожеволієш від кількості проблем і завдань, аніж наведеш лад.
Фронт, вищі військові навчальні заклади, ТЦК, операції, планування, доповіді — все це змішане в одну купу. Але це не про ефективність. Тоді виникає питання: навіщо нам стільки генералів в армії?
Михайле Васильовичу, повага вам і вдячність за сміливий вчинок.
Твоя реакція - типове відволікання уваги: замість говорити про суть, одразу особисте - «ботяра», «не знаєш». Але якщо вже про факти:
1. Україна має понад 110 генералів (дані відкриті).
2. Бойові дії тривають понад 3 роки, є численні провали в логістиці, управлінні, плануванні (це не я вигадую - це визнають самі військові у фронтових інтерв'ю).
3. За весь час - лише одна-дві відставки, які хоч якось схожі на відповідальність.
За твоїм твердженням, вони апріорі всі святі, недоторкані і надалі повинні сидіти на своїх посадах, бо так "нужно"?
Я так розумію, мета цього посту така: давайте залишимо генерала на посаді, а загиблих та скалічених спишемо на війну, а їхніх рідних нагодуємо співчуттями.
А логіка повинна бути проста - не виконує свої обов'язки, або виконує погано - замінити на того хто буде виконувати.
Якщо людина не на свойому місці - тоді допомогти їй знайти своє місце.
І починати потрібно з Бубочки Нев**бенного.