Без варіантів
Побачив в інстаграмі уривок інтерв'ю московського актора Віталія Гогунського, де він розповідає, що перестав спілкуватися зі своїм батьком через війну в Україні.
Хто з вас не знає Гогунського, розказую. Колись був дуже популярний московський серіал "Універ". Його на жаль дивилися і в Україні. Так ось - цей Гогунський зіграв в цьому серіалі недоумка "Кузю". Тобто - самого себе.
Скажу більше, Віталій народився в місті Кременчук, що на Полтавщині. Тут досі живе його батько, друзі. Проте, перебування на території московії, повністю змінило Гогунського.
Він підтримує вбивства українців, виступає перед московськими солдатами і не вірить своєму батьку, який донедавна розповідав сину про звірства московських окупантів.
Таких, як Гогунський на московії дуже багато. Вони - хворі і наскрізь просякнуті їхньою пропагандою.
Хоча чимало подібних потвор живе і в нашій країні. Хтось мовчить, інші - перефарбувалися.
Згадайте Козловського, Лободу, Дорна, Брежнєву... та інших "фарбованих лисів". Якщо б наші воїни не відбили натиск московської орди в 2022 році на якій мові і кому б присвячували пісні вищезгадані люди???
Ми - змінилися. Світ - змінився. Не буде більше життя, як колись.
Ми маємо можливість зараз - завдати смертельного удару московським окупантам. Ми маємо можливість отримати віковічну свободу.
Для цього, ми повинні боротися, підтримувати українських воїнів. Викинути все московське зі свого життя. Тому що все московське - нас вбиває.
Ми не маємо іншого шляху, як битися. Ми їх, або вони нас. Тут без варіантів.
«Для цього, ми повинні боротися, підтримувати українських воїнів. Викинути все московське зі свого життя. Тому що все московське - нас вбиває. Ми не маємо іншого шляху, як битися. Ми їх, або вони нас. Тут без варіантів. »
Україна вже понад два роки б'ється. І українські воїни заслуговують не на популізм, а на чесність. Бо коли ситуація на фронті важка, а втрати - щомісячні, рефлексія й тверезе розуміння стану речей - це мінімум поваги до тих, хто на передовій.
Наприклад, щодо мови - це важлива частина ідентичності народу, і перехід на українську має підтримуватись. Але водночас слід пам'ятати: серед тих, хто нас захищає, є багато російськомовних - воїнів, ветеранів, волонтерів, медиків. Вони не менш українці, ніж ті, хто говорить виключно українською. І знецінення їхнього внеску через мовне питання - це шлях не до єдності, а до внутрішнього розколу. Нам потрібна спільна перемога, а не внутрішні чистки.