Мовчання

Іноді воно говорить красномовніше за слова.

Власне, зазвичай так і буває.

Бо є ситуації коли краще промовчати.

Втім, є ситуації, коли мовчання - це і є позиція.

І дуже часто буває, що це - хуйова позиція.

Комфортна, але - хуйова.

Бо вся хуєта починається з мовчання.

Так вже повелося.

Як казав колись один відомий харківський мер: "Не ми це вигадали - не нам це і змінювати".

Так ось.

Ці декілька крайніх днів стали для мене днями розчарування.

Маємо 2 важливі історії: одна - національного рівня, одна - регіонального (харківського) рівня.

Багато хто промовчав про першу.

Багато хто з Харкова промовчав про другу.

Я в принципі все розумію.

Як адвокат я звик виправдовувати, а не звинувачувати.

І тим більше не хочу нікого засуджувати.

Але хочу пояснити свою власну логіку і свою позицію.

Я завжди їбашився за принципи і за ідеї.

За своє суб’єктивне розуміння правильного.

За своє суб’єктивне розуміння справедливості.

Я ніколи особисто не був знайомий з Катериною Ґандзюк, але завжди виходив на акції проти свавільної бездіяльності в притягненні до відповідальності її вбивць.

Я не знайомий особисто із Сергій Стерненко, але організував акції на його підтримку у Харкові, коли проти нього був спрямований весь маховик "мусорської" системи.

Бо так має бути.

Бо ми маємо відстоювати наші принципи і переконання.

Саме тому - мені сьогодні боляче.

Просто фізично боляче.

Боляче від мовчання багатьох людей.

Бо мовчання - це завжди хуйова позиція.

Навіть коли вона типу тактично правильна та вивірена.

Для мене особисто "кейс Шабуніна" - це не про самого Vitaliy Shabunin чи ставлення до нього.

Для мене - це про моє ставлення до інших.

До їхнього розуміння меж "добра" і "зла", прийнятного і неприйнятного.

Для мене особисто "кейс замальовування Хартії в Харкові" - це не про ставлення до Хартії та навіть не про конкретну ситуацію.

Це - про загальні принципи та межі допустимого.

Назва жодного підрозділу, бійці якого проливають свою кров за Україну, ніколи не може бути ані замальована, ані зафарбована, ані жодним іншим чином "анігільована".

Це - аксіома.

Принаймні, особисто для мене.

І я не буду тримати свою позицію "в собі".

І буду про це говорити публічно і відкрито.

Бо вся хуєта в цьому житті… починається з нашого з вами мовчання…

Особливо коли нам, насправді, є що сказати…