Потрібні інституції все переживуть

1. В Україні виросло покоління пасіонарних патріотичних зумерів. Дедалі частіше зустрічаю таких на фронті. Тепер побачив, що їх вистачає й в тилу. І то є круто. Круто, бо - вони інші, але не менш завзяті. А можливо навіть і більше. Й ще всьому "олдскулу" дадуть просратися. І то є правильно. Двіжуйте, діти. Бо це є, власне, ваша країна. І ваше майбутнє.

2. Серед багатьох людей, яких я поважаю та ціную довгий час була поширена думка про те, що владу під час війни критикувати не можна. Бо це, очевидно, грає на руку ворогу. І влада цей логічний й дуже щиросердний імператив юзала вздовж, поперек і по діагоналі. Але всьому є межа. І ми сьогодні всі це побачили. Толерантість суспільства до хуйні з боку влади призводить до подальшого збільшення рівня відвертого охуєвання. З боку тої самої влади. І якби українці не були б українцями, то все надалі могло б скластися для нас дуже сумно, але…

3. Україна - не росія, як писав класік. І це є дійсно так, але саме тому, що українці - не росіяни. Ментально - ми бунтарі, а не раби. Ми можемо стерпіти, можемо промовчати, але в нас є межа. І є базовий набір цінностей, який цю межу, власне, й визначає. В цьому і є наша суперсила. Бо ми просто не хочемо бути "тєрпілами". І ніколи ними не будемо.

4. Тут буде невеличкий екскурс в історію.

Віктор Федорович Янукович, був очевидно ще той довбограй. Якби він таки написав книгу "Як всьо проїбать і ніхуя не зрозуміть", то напевно вона мала б не аби який успіх.

Але в мене є стійке враження, що Януковича до всього того "вели". От прямо "вели" впевненим та рішучим кроком.

Бо в середині січня 2014 року колективний Майдан видихався. Політичних перспектив не було. Пасіонарність спадала. І тут раптом…

Трах-бах… закони 16го січня.

От щоб що?

З якою метою?

Показова демонстрація "бо можемо" звичайно спрацювала. В моменті.

Але що було потім?

Шо там, змогли, рєбята?

Как дєла?

Отож бо й воно.

5. І наостанок.

Дуже важливий пункт.

Для всіх, хто по іншу сторону від "тилу".

Такі новини мають нас мотивувати, а не навпаки.

Мотивувати, бо ми насправді знаємо, як воно все насправді.

Мотивувати, бо ми знаємо - заради кого ми тут.

Мотивувати, бо маємо перемогти, повернутись і нічого не забути.

І нікого не забути.

Тож зараз просто мусимо продовжувати робити своє.

Їбашити. Їбашити. І ще раз їбашити…

P.S. І наостанок трохи особистого.

Я ніколи не фанатів ані від НАБУ, ані від САП, ані від результатів їхньої роботи.

Як у професійного адвоката, багато з того, що я бачив - викликало в мене посмішку, іронію або щирий сум на межі з депресією.

Але… інституції завжди будують конкретні люди.

І саме конкретні люди можуть робити їх кращими. Можуть робити їх спроможними.

А руйнують інституції завжди довбойоби.

Втім, завдяки, поіменним голосуванням довбойоби теж можуть бути персоналізовані.

Але реально потрібні інституції все пережитвуть.

І керівників, які не зробили їх спроможними.

І довбойобів, які намагались їх знищити.

Бо будь-яка інституція - це втілення ідеї.

А як відомо…

Ніхто не зупинить ідею, час якої настав (с)