Фармацевт – не касир! Як в Україні знецінено професію, яка має рятувати здоров’я

Сучасна українська аптека все рідше нагадує медичний заклад і все частіше – звичайний магазин із товарами “для здоров’я” та нав’язливими рекомендаціями від персоналу, який не завжди має фахову освіту. Під привабливими фасадами “аптечних магазинів” і яскравими полицями з промоакціями – глибока системна криза професії фармацевта.

І ця криза невидима для пересічного покупця. Але її наслідки дуже конкретні. І болісні.

Аптек більше, ніж фахівців

Сьогодні аптечна мережа в Україні вже перевищила 18 тисяч точок. Це при тому, що  кількість потенційних покупців зменшується через війну, адже люди виїжджають. Щільність аптек  відносно кількості населення в Україні вдвічі більша, ніж у Польщі, і втричі – ніж у Німеччині.

У нормальній ситуації таке зростання мало б супроводжуватись відповідним збільшенням штату фахівців. Але відкриття аптек не залежить від того, чи є в регіоні чи взагалі в країні достатньо кваліфікованих фармацевтів.

Результат – криза кадрів. І ринок, замість того щоб розв'язати цю проблему, просто пристосувався до неї.

 Фармацевт ≠ продавець

Відповідно до чинного законодавства, лікарські засоби мають відпускатися виключно фармацевтами або асистентами фармацевтів з відповідною освітою. Але в реальності так не відбувається, як наслідок - замість фахової поради покупець все частіше отримує зухвалу рекламу.

Фармацевт сьогодні – це людина з планом продажів. З коефіцієнтом ефективності (KPI). З інструкцією, який препарат радити, а який – ні. З бонусами за просування ВТМ (власних торгових марок) аптечної мережі, які дають вищу маржу.

І це не особисте рішення фармацевта. Це системна політика більшості мережевих аптек, які тиснуть на своїх працівників грошовими бонусами та їхньою відсутністю при офіційній мінімальній зарплаті.

Наразі в Україні роль фахівця з медичною освітою зведена до ролі консультанта-продавця. А значить, професія як така втрачає сенс.

Спеціальність: продаж БАДів

Фармацевтична освіта в Україні, та й будь де, складна і довготривала. Щоб отримати повну кваліфікацію, студент навчається від 5 до 7 років. А потім потрапляє в реальність, де його змушують просувати “ефективну альтернативу”, де немає місця фармацевтичній послузі, проте є жорсткі плани продажів.

В таких умовах все менше молоді обирає цю професію. Навіщо інвестувати роки життя у навчання, якщо все, що ти реально робитимеш, – це працюватимеш “обличчям бренду” без права власного медичного рішення?

До того ж, офіційна зарплата в аптеках становить близько 9 тис. грн на місяць. Це вдвічі менше за середню по країні. Хочеш отримувати більше – грай за правилами аптечної мережі та отримуй неофіційні “бонуси”.

Проблема не в людях. Проблема – в моделі. В системі, яка не вимагає фаховості, бо побудована навколо прибутку, а не якості медичної допомоги. Але змінити її можна.

1. Прив’язка аптек до кількості фахівців

У більшості країн ЄС (Німеччина, Австрія, Чехія) аптека не може працювати без фармацевта. Ба більше, відкриття нової точки можливе лише в межах законодавчих обмежень, що враховують чисельність населення, радіус покриття та кадрове забезпечення.

В Україні ж аптека може відкритися просто через двері від декількох вже наявних, без урахування потреб громади чи забезпечення кадрами. Це має змінитись.

2. Створення Реєстру фармацевтів

Сьогодні пацієнт не має жодного способу перевірити, чи обслуговує його фахівець із профільною освітою. Один фармацевт з дипломом може одночасно “працювати” в кількох аптеках, граючи роль картки-перепустки для системи обліку.

Впровадження публічного реєстру з верифікацією дипломів дасть змогу контролювати ситуацію і стимулювати аптеки утримувати на роботі лише професійні кадри.

Це також дозволить посилити відповідальність – не лише за неправильну рекомендацію, а й за сам факт недотримання ліцензійних вимог.

3. Підтримка малого аптечного бізнесу

Коли в країні 70% ринку контролюють 5 мереж, молодому фармацевту немає де розвиватися. Він або працює на систему, або змушений шукати інший життєвий шлях.

Фармацевт повинен мати перспективу і можливість не лише працювати, а й стати менеджером чи власником аптеки. Так це працює в Німеччині: одна особа – максимум 4 аптеки, ніяких франшиз, ніяких мережевих псевдоструктур.

5. Збереження фаху

Фармацевт – це медичний працівник. Це людина, яка щодня допомагає пацієнтам розібратися у схемі лікування, уникнути помилок, врахувати взаємодію препаратів. Це критично важливий гравець системи охорони здоров’я, а не “продавець із фармосвітою”. Але якщо нічого не змінити, за кілька років у нас просто не залишиться тих, хто хоче 7 років вчитися бути фармацевтом. Бо продавцем можна стати за кілька тижнів.

Ми багато говоримо про реформу фармринку. Але не може бути ринку без фаху. Не може бути аптек без фармацевтів.

Якщо ми справді хочемо повернути аптеці статус медичного закладу, то маємо повернути в неї фахівця. І зробити все, щоб професія фармацевта в Україні знову стала цінною і для суспільства, і для держави, і, що найважливіше, для самої людини, яка її обирає.