Неприязнь Юлії Тимошенко до залучення міжнародних представників у судову та правоохоронну системи України цілком зрозуміла

Подій, пов'язаних із позбавленням НАБУ і САП процесуальної незалежності, відбувається так багато й так стрімко, що коментувати деякі з них часом здається вже неактуальним. Проте мені все ж хотілося привернути увагу до дуже промовистого виступу пані Тимошенко у Верховній Раді стосовно фактичної ліквідації НАБУ і САП. Адже сенс існування цих органів полягав саме в процесуальній незалежності антикорупційної вертикалі (НАБУ, САП, ВАСУ).

Її виступ супроводжувався бурхливими оплесками реальної парламентської більшості, що складається з народних депутатів фракцій «Слуга народу», колишньої «ОПЗЖ» та «Батьківщини». Його варто переглянути, адже він, справді, самодостатній. Відверта, публічна неприязнь та несприйняття залучення західних експертів до формування української судової та правоохоронної системи з боку пані Тимошенко, а також інших представників реальної парламентської більшості, є вкрай показовими.

Ще промовистішим є те, що ця неприязнь повністю збігається з позицією Володимира Путіна — давнього ділового партнера Юлії Володимирівни, і не лише щодо газових угод.

Доречно зазначити, що пані Тимошенко — доволі своєрідний політичний партнер. Вона завжди намагається при нагоді підставити тих, з ким перебуває у тимчасовому союзі.

Під час свого парламентського виступу пані Тимошенко заявила, що нині корупція досягла небачених Україною масштабів. Це був своєрідний привіт її теперішнім союзникам з Банкової.

Варто зауважити, що пані Тимошенко є визнаним фахівцем з питань корупції. Деякі з нинішніх нардепів ще навіть не народилися, були в дитячому садку або початкових класах, коли її прізвище з придихом проголошувалося у владних кабінетах і бізнесових офісах. Тоді вислови «газова принцеса» та «доларовий мільярдер» не потребували пояснень, про кого йдеться. Нині, щоправда, часи вже інші, тому лунають інші словосполучення. Вислів «бабуля української корупції», який подекуди лунає в українському інформаційному просторі, також не потребує додаткових роз’яснень. Здається, пані Тимошенко навіть судилася з Тимофієм Миловановим щодо цього словосполучення. Я, щоправда, так і не з’ясував, яке слово в ньому її більше образило.

Мої міркування зараз не про це. Вони стосуються причин такого її несприйняття міжнародних представників при доборі керівників правоохоронних органів та судів.

До речі, я неодноразово наголошував, що їхню участь варто було б закріпити у перехідних положеннях Конституції України, забезпечивши використання міжнародних експертів на найближчі двадцять років. І це рішення варто провести через Всеукраїнський референдум. Хоча б для того, щоб пані Тимошенко та інші «борці за недопущення колоніального статусу України» не могли заблокувати тривалий процес формування справді професійних та некорупційних правоохоронців і суддів.

Я розумію, що призначення «зручних» правоохоронців і суддів пані Тимошенко цілком її влаштовує. Можна сказати, вона все своє довге бізнесове і політичне життя знає, як з ними працювати. Будувати стосунки за відомою схемою з тими, хто відібраний на конкурсі за участі міжнародних правників, їй, справді, складно.

Нещодавно пан Сергій Власенко, давній соратник пані Тимошенко, нагадав, що вона не скоювала жодних злочинів під час укладання газових угод 2009 року. Мовляв, це визнали як ЄСПЛ, так і Верховний Суд України, схваливши рішення у повному складі.

Згадав він газові угоди Тимошенко-Путіна, однак, даремно.

Категорично зауважую, що ті газові угоди були відверто злочинними. Вони завдали Україні величезних збитків, і не лише фінансових. «Харківські угоди» 2010 року, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту Росії у Криму, стали прямим наслідком газових угод, підписаних нею та під її тиском керівництвом «Нафтогазу України». До речі, Володимир Путін у квітні 2010 року заявляв, що він навіть здивований піарною активністю Юлії Тимошенко щодо «Харківських угод», адже все це з нею було узгоджено під час їхніх кулуарних переговорів у січні 2009 року.

При цьому саме рівень особистого багатства пані Тимошенко, а також її політичний вплив в Україні та зв'язки, зокрема з Путіним, дозволили їй уникнути кримінального покарання за ті епізоди, які можна було гарантовано довести в суді.

У першу чергу, це стосується шахрайства з відчуженням газу «РосУкрЕнерго». Схему того злочину створив пан Андрій Портнов, член її фракції у парламенті. Чого, до речі, не приховував і навіть пишався цим. Злочин був скоєний за участі посадових осіб не лише України, а й Росії. Тому тоді, попри всі намагання пані Тимошенко прив'язати розгляд кримінальної справи проти неї до справи щодо відчуження газу «РосУкрЕнерго», його було заблоковано. Адже в цьому випадку потрібно було б уже розглядати кримінальну справу щодо міжнародної злочинної групи у складі Тимошенко, Путіна, керівництва Газпрому та «Нафтогазу України». Очевидно, що цього ані Путін, ані Янукович допустити не могли.

Більше того, із закритих джерел того часу знаю, що пану Фірташу навіть поставили вимогу з російського боку забезпечити «поховання» кримінальної справи щодо відчуження газу «РосУкрЕнерго», якщо він прагне відновити бізнес у Росії. Це й було зроблено. Виконавці цих злочинних дій з українського боку отримали умовні строки покарання, які після Майдану Гідності просто скасували за принципом політичної доцільності.

Свого часу я детально пояснював усі аспекти «газових угод Тимошенко». Можливо, у мене найбільший архів матеріалів щодо всього, що було з ними пов'язано.

Тому, якщо пані Тимошенко та пан Власенко захочуть судитися зі мною щодо моїх висловів про злочинний характер «газових угод Тимошенко-Путіна», я готовий. Не впевнений, однак, що пані Тимошенко готова до того, щоби вся ця історія з неймовірною кількістю деталей знову почала оприлюднюватися в публічному просторі.

Що ж стосується рішення ЄСПЛ та Верховного Суду України у кримінальній справі проти неї, то тут усе значно цікавіше.

Зважаючи на те, що стосунки пана Власенка з пані Тимошенко настільки давні й тісні, що їх можна вже назвати навіть родинними, йому, схоже, передалася звичка патологічної брехливості, характерної для всієї родини пані Тимошенко. Якщо пан Власенко та пані Тимошенко заперечуватимуть використання слова «патологія», бо це стосується вже медичного стану їхньої поведінки, тому не можу його використовувати, я його приберу. Але лише його.

Між іншим, у 2008 році я певний час збирав твердження пані Тимошенко, які згодом, іноді того ж дня, спростовувалися. Робив відповідні скриншоти, посилання на джерела оприлюднених неправдивих заяв, а потім їхнє спростування.

Проте мене тоді надовго не вистачило. Зважаючи на те, що пані Тимошенко примудрялася по декілька разів на день робити неправдиві заяви, я зрозумів, що стаю просто біографом її життєдіяльності, що точно не входило в мої плани. Однак певний архів цих неправдивих заяв у мене є. Тому й з цього приводу готовий виступити відповідачем у разі позову до мене. Щоправда, відразу зазначу, що в мене є також такі документальні підтвердження неправдивості деяких заяв пані Тимошенко, які стосуються її особистого життя, що вона навряд чи хотіла б, аби їх витягували назовні. Але це так, до слова.

Щодо твердження про брехню пана Власенка, то це свого часу зробило «Радіо Свобода», коментуючи його заяву з приводу рішення ЄСПЛ у кримінальній справі проти Тимошенко.

Це видання у 2015 році не без сарказму зазначало: «Сергій Власенко запропонував власне трактування ухвали Європейського суду з прав людини. «Сьогоднішнім судовим рішенням Європейський суд (із прав людини) погодився з аргументами Юлії Тимошенко – і з тим, що ця справа була політично вмотивованою, і з тим, що відбулося фундаментальне порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини в частині переслідування невинуватої особи. А відтак по суті Європейський суд (із прав людини) визнав, що Тимошенко не скоїла жодного злочину в «газовій справі», що підтверджує висновок Верховного суду України в «газовій справі», – заявив Власенко. У самій ухвалі Європейського суду з прав людини нічого цього насправді немає: суд лише констатував, що політичний характер «газової справи» визнав минулого літа уряд України. І, закривши справу без розгляду, тим більше Страсбурзький суд ані словом не оцінював скоєння чи нескоєння злочину колишнім прем’єром. Це вже не вперше, коли захисники Тимошенко намагаються приписати Страсбурзькому судові те, чого він не встановлював, зокрема, нібито визнання політичних переслідувань їхньої підзахисної».

Але значно цікавішою є історія з рішення Верховного Суду України 2015 року за позовом Тимошенко щодо кримінальної справи проти неї. Пан Власенко правду каже, що Верховний Суд України у повному складі зібрався і ухвалив рішення на користь Юлії Тимошенко. Але це лише частина правди, яка перетворює її напівправду. Річ у тім, що Верховний Суд України тоді, справді, ухвалив рішення на її користь. От тільки вперше, і це взагалі єдиний випадок українського судочинства, коли 16 з 42 суддів висловили свої категоричні заперечення до нього. Такого ніколи не траплялося за всі часи української незалежності. Тому те рішення справді унікальне. Причому судді, які висловили заперечення, прямо вказали, що рішення ухвалено з численними порушеннями Кримінального процесуального кодексу, і воно не відповідає практиці ЄСПЛ. Я у 2015 році, побачивши те рішення і ті заперечення, написав окрему статтю «Скандальне рішення Верховного Суду України у справі Юлії Тимошенко». Зараз оприлюдню її тут, щоби нагадати все, що стосується заяв пана Власенка про «рішення Верховного Суду України, ухваленого у повному складі». Дуже раджу прочитати цей текст. Там стільки цікавого. Згадую я те рішення Верховного Суду України, бо, насправді, воно демонструє, яким чином пані Тимошенко мала звичку отримувати необхідні судові рішення. Звісно, важко уявити, що вона могла б отримати таке рішення з нинішнім складом Верховного Суду. І не тому, що нинішній склад вже абсолютно непідкупний. Історія з хабарем Голові Верховного Суду Князєву вказує, що це можливо. От тільки особливість у тому, що пану Князєву було потрібно забезпечити ухвалення очевидно законного, справедливого рішення у справі. І йому давали хабар саме за це. Зовсім інша справа, коли б суддям намагалися занести «вагомі аргументи» для ухвалення абсолютно ганебного рішення, яке необхідно було б ухвалити з величезною кількістю порушень КПК і практики ЄСПЛ. Навряд чи хтось із нинішнього складу Верховного Суду наважився б приймати їх. Тому неприязнь Юлії Тимошенко до участі міжнародних представників у формуванні нашої судової і правоохоронної системи для мене цілком зрозуміла. Вона хоче мати можливість і далі домовлятися про необхідні їй рішення у звичний для неї спосіб. А нова система формування судових і правоохоронних органів робить цю справу куди складнішою.

"Скандальне рішення Верховного Суду України у справі Юлії Тимошенко

«Усі тварини рівні (пізніше додано: але деякі рівніше за інших)» Джордж Орвел «Ферма тварин»

Про те, що наша судова система не просто хвора, а взагалі є такою, що не підлягає лікуванню, говорилося неодноразово. Очевидно, що необхідні не тільки зміни законодавства, які б кардинально знизили корумпованість судової гілки влади. Без тотальної заміни всіх суддів не обійтися. Переконаний, що без повного оновлення суддівського корпусу розраховувати на зміни в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства не варто.

Наочним прикладом вакханалії та відчуття повної безкарності, що панує в судовій системі, можна вважати рішення Верховного Суду України (ВСУ) у справі Юлії Тимошенко. Нагадаю, у червні поточного року була поширена заява Сергія Власенка про те, що він отримав на руки рішення ВСУ, яким встановлено, що «Юлія Тимошенко, як прем‘єр-міністр, діяла законно та не вчиняла ніякого злочину під час укладання НАК «Нафтогаз України» та РАО «Газпром» газових контрактів. У її діях не було навіть натяку на перевищення службових повноважень, а відтак газова справа закрита через відсутність не те що складу, а події злочину».

Сама по собі інформація про це рішення ВСУ не викликала жвавого обговорення в суспільстві. Більшість українських громадян була впевнена, що Тимошенко невинна, а тому рішення ВСУ лише підтвердило їхню думку. Меншість громадян, до якої належить і ваш покірний слуга, розуміли, що з поваленням режиму Віктора Януковича всі звинувачення проти Тимошенко будуть зняті попри те, що вона, насправді, скоїла низку злочинів при підписанні газових контрактів у січні 2009 року. Таке розуміння базувалося на тому, що судова система України з часів Радянського Союзу завжди обслуговувала інтереси влади. І за роки української незалежності принципових змін у ній не відбулося.

Я багато років відстежую функціонування газового ринку України, неодноразово писав аналітичні статті, присвячені особливостям його функціонування. Так, у 2011 році я оприлюднив доволі детальне дослідження «Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради». До речі, за ці роки ніхто з представників ВО «Батьківщина» так і не зміг заперечити висновки, які були зроблені в тому дослідженні. Виходячи з тієї уваги, яку я приділив газовим угодам 2009 року, зрозуміло, що я не міг не поцікавитись, яку ж аргументацію використає ВСУ, щоб виправдати дії Тимошенко. Завдяки тому, що в Україні діє реєстр судових рішень, у мене була можливість ознайомитися з вердиктом ВСУ у справі Тимошенко.

І тут мене спіткала відверта несподіванка.

Якщо пригадати пафос Сергія Власенка, з яким він повідомив про отримане рішення, то можна було вважати, що судді ВСУ одноголосно підтримали його. Тоді пан Власенко особливо наголосив, що Верховний Суд у повному складі на своєму засіданні прийняв рішення, і яке підписали всі судді.

Так, це рішення підписали всі судді ВСУ, які брали участь у розгляді цієї справи. Така процедура. Але скандальність ситуації полягає в тому, що, насправді, безпрецедентна кількість суддів ВСУ висловила окремі думки до цього рішення, висловивши категоричну незгоду з ним. Із 42 суддів 16 висловили свої заперечення. Можу сказати, що я не знайшов жодного рішення ВСУ (можливо, погано шукав), яке б викликало подібну суперечку в доволі закритій кастовій суддівській системі.

Доволі красномовно, що це рішення у справі Тимошенко ухвалювалося всім складом ВСУ, а не Судовою палатою у кримінальних справах.

Запитаєте, чому?

Річ у тім, що 10 із 16 суддів цієї палати, яка спеціалізується на розгляді кримінальних справ, були серед тих, хто висловив свою категоричну незгоду з рішенням ВСУ. Тому й довелося «продавлювати» необхідне Юлії Тимошенко рішення за допомогою всього складу ВСУ.

Отже, яку аргументацію використав ВСУ, щоб виправдати Тимошенко?

Слід зазначити, що судді ВСУ особливо не «заморочувались». Перший аргумент, який і став базовим для ухвалення рішення ВСУ, стосувався рішення Європейського Суду, яким визнано, що були порушені права Тимошенко, коли суддя Печерського суду ув'язнив її на час судового процесу. Таким чином, мовляв, суд показав свою упередженість. А якщо була упередженість з приводу необґрунтованого тримання під вартою, то значить, і вирок у справі Тимошенко був упередженим.

Але всі 16 суддів, які висловили окремі думки, зазначали, що рішення Європейського Суду стосувалося виключно питання неправомірності зміни запобіжного заходу Юлії Тимошенко. При цьому вирок Печерського суду не був предметом його розгляду. Тому, на їхню думку, використовувати те рішення Європейського Суду для того, щоб зробити висновок в іншій справі, не можна.

У зв’язку з цим, наприклад, суддя Гошовська у своїй окремій думці зазначає, що «більшість суддів, усупереч вимогам кримінально – процесуального закону України та своєї ж практики, вирішила за можливе переглянути постановлені щодо Тимошенко судові рішення. Для цього, явно вийшовши за межі предмету розгляду Європейського суду, більшість суддів, не навівши переконливих суджень, зробила висновок про те, що суддя, який постановив вирок у справі, не був безстороннім, тобто фактично встановила порушення ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий суд в той час, як сам Європейський суд таких порушень не встановлював».

І далі: «Висновок суддів у постанові від 14 квітня 2014 року про те, що суддя, який постановив вирок щодо Тимошенко, був упередженим і не безстороннім за об’єктивним критерієм, є не вмотивованим і суперечить практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню у справі Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 року. Відповідно до цього рішення особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного, та при застосуванні об’єктивного критерію і визначенні наявності у справі законних підстав сумніватися в безсторонності судді позиція особи, яка скаржиться, не має вирішального значення, а таке значення має лише можливість вважати такі сумніви об’єктивно обґрунтованими, тобто підтвердженими певними формулюваннями суддею процесуальних документів, зафіксованими його висловами під час судового провадження по справі тощо. Разом з тим, у постанові Верховного Суду України таких доказів не наведено, а самі по собі рішення судді під час судового провадження у справі про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту і відмову в задоволенні клопотань про заміну цього запобіжного заходу не є достатніми доказами його упередженості при розгляді справи. Крім того, визнання в постанові від 14 квітня 2014 року, що суддя при розгляді справи не був безстороннім і це виключало його участь у розгляді справи, а відтак визнання, що прийняте ним рішення по справі – обвинувальний вирок щодо Тимошенко є процесуально нікчемним і підлягає скасуванню, призводить до того, що викладені у вироку факти та висновки не могли бути використані Верховним Судом України при постановленні свого нового рішення. Наслідком зазначених вище висновків мало б бути направлення Верховним Судом України кримінальної справи щодо Тимошенко Ю.В. на новий судовий розгляд в іншому складі суду, оскільки в межах процесуальної діяльності Верховного Суду України та його повноважень розгляд ним справи як судом першої інстанції не можливий, а отже, неможливо провести дослідження доказів винуватості чи не винуватості Тимошенко Ю.В. у пред’явленому обвинуваченні, надати стороні захисту рівні права із державним обвинувачем щодо подання доказів, перевірити їх якість, публічно, гласно та відкрито здійснити судове провадження тощо». (У лапках тут і далі вказується пряме цитування мотивувальної частини рішення ВСУ чи окремої думки членів ВСУ – Борис Кушнірук).

До речі, в іншій окремій думці, яку підписали 11 суддів, зазначається:

«Для встановлення, зокрема, відсутності в діях Тимошенко Ю.В. складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК; наявності в її діях крайньої необхідності чи іншого стану, який виключає кримінальну відповідальність; відсутності самої події злочину і якого саме, потребується проведення перевірки обставин справи, дослідження доказів, що за вимогами процесуального закону не є компетенцією ВСУ, який є судом права, а не факту».

Другий аргумент, використаний ВСУ в мотивувальній частині, стосувався того, що Юлія Тимошенко не могла перевищити повноваження, підписуючи Директиву для делегації НАК «Нафтогазу». Бо, «відповідно до Закону № 279-VI, у редакції, чинній станом на січень 2009 року, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями затверджувати директиви суб’єктам господарської діяльності на ведення переговорів та укладення контрактів із суб’єктами господарської діяльності інших держав».

«Відповідно до Закону № 279-VI та пункту 2 параграфу 9 Регламенту Кабінету Міністрів України, у редакції, чинній станом на січень 2009 року, з метою координації діяльності членів Кабінету Міністрів України прем’єр-міністр був наділений правом давати доручення (директиви) членам Кабінету Міністрів України, у тому числі й Міністру Мінпаливенерго, яке постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року № 1205 наділено лише повноваженнями з управління корпоративними правами держави, як акціонер стосовно НАК Нафтогазу»

А «тому видання Юлією Тимошенко Директиви для делегації на переговори щодо укладення контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки не може розцінюватись як перевищення влади та службових повноважень у формі вчинення одноособово дій, які можуть бути вчинені лише колегіально, оскільки не може вважатися перевищенням влади та службових повноважень перебирання на себе повноважень колегіального органу, якими цей орган відповідно до закону не наділений».

Спробуємо розібратися, що ж із цієї доволі «забавної» аргументації випливає. Але спочатку не можу не звернути увагу, що члени ВСУ не посоромились використати відкрите пересмикування нормами Регламенту КМУ.

Так, прем’єр-міністр був наділений правом давати доручення членам Кабінету Міністрів України. Але саме «доручення», і аж ніяк не «директиви». Слово «директиви» судді ВСУ, фактично, додали від себе. І це не просто використання іншого синоніма слову «доручення». Це, по суті, вписування суддями в законодавство певних норм, на що вони точно не мають права.

Річ у тім, що згідно з загальним правовим принципом «посадові особи діють лише в межах прямо вказаних нормативним актом». Тобто, на них поширюється принцип «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Отже, прем’єр-міністр не може видавати ніякі інші види розпорядчих документів, окрім тих, які прямо вказані законом. А тому, ані прем’єр-міністр, ані члени ВСУ не можуть на власний розсуд тлумачити норми прямої дії, які вказані в законі. У той же час у Регламенті КМУ згадується лише термін «доручення». Крім того, слід враховувати, що під час судового процесу в Печерському суді було встановлено, що голова НАК Нафтогаз Володимир Дубина, усвідомлюючи збитковий характер газових контрактів, вимагав від прем’єр-міністра Тимошенко Директив КМУ. Підкреслюю, Директив Кабінету Міністрів, а не прем’єр-міністра. І йому особисто в руки передала Юлія Тимошенко Директиву для делегації НАК «Нафтогазу», яку той сприймав саме як Директиви КМУ, а не особисті Директиви прем’єр-міністра.

Необхідно також нагадати, що того дня із самого ранку перший віце-прем’єр-міністр Турчинов намагався «протягнути» на засіданні КМУ цей документ саме як Директиви КМУ. Не отримавши підтримки, він зняв його з розгляду. Але, як вже зазначалося в окремих думках суддів ВСУ, все це мало бути предметом нового розгляду в суді першої інстанції, якщо вже, навіть, виходити з висновку про те, що суддя Печерського суду не був безстороннім.

Не можу у зв’язку з цим також не згадати власну позицію щодо судового процесу у справі Тимошенко в Печерському суді. Я ще в період досудового слідства зазначав, що головним очевидним кричущим порушенням закону було відчуження газу у «РосУкрЕнерго». Цей факт встановлений Стокгольмським судом, потім підтверджений українськими судами. Ці рішення, до речі, до сьогоднішнього дня ніхто не скасовував. Важливо зазначити, що схема з незаконним відчуженням того газу була складовою газових контрактів, підписаних у січні 2009 року.

Варто також нагадати, що під час судового процесу в Печерському суді на цьому неодноразово наголошувала сама Тимошенко, а тому вимагала розгляду і цього питання. Тоді її інтерес полягав у тому, щоб притягнути до своєї кримінальної справи Путіна та представників Газпрому. Зрозуміло, що Генпрокуратура цього дуже не хотіла.

Тоді для відчуження газу «Росукренерго» посадові особи Нафтогазу та Газпрому пішли на укладання удаваних угод, що саме по собі вже має склад злочину. Тому якби в судовому порядку було визнано, що то був злочин посадових осіб на чолі з пані Тимошенко, це давало можливість визнати всі газові контракти січня 2009 року такими, що були наслідком злочинної змови українських та російських посадових осіб. І це було б підставою для припинення їх дії. Але українська влада, бажаючи ув'язнити Тимошенко, натомість не хотіла сваритись з Путіним. Тому справа з незаконного відчуження газу «РосУкрЕнерго» була відокремлена від кримінальної справи Тимошенко, а потім цілком свідомо «розвалена». І хоча тоді деякі українські посадовці отримали умовні строки покарання, це відбулося без жодної компенсації завданих Україні багатомільярдних збитків.

Між іншим, як я розумію, навесні цього року всі ті рішення з умовними строками без зайвого галасу були скасовані нашими «найсправедливішими та незалежними судами». Ну і ці пани зараз вже знову на високих державних посадах. Хтось, мабуть, навіть вважає, що вони зараз працюють в інтересах держави. Ну-ну.

Ще одна з причин, що викликала відверту незгоду суддів ВСУ з «протягнутим» рішенням, пов’язана з тим, що, прийнявши до розгляду цю справу, ВСУ взагалі знехтував законодавством та власною практикою.

Так, декілька суддів ВСУ в окремій думці зазначали: «Вважаємо постанову ВСУ від 14 квітня 2014 року, прийняту простою більшістю суддів, помилковою (такою, що не відповідає вимогам закону), оскільки не було підстав для допуску справи ВССУ до розгляду ВСУ, а ВСУ не був судом, уповноваженим розглядати цю справу, не мав підстав для перегляду і скасування зазначених вище судових рішень щодо ОСОБА_1 та підстав для закриття за відсутністю події злочину кримінальної справи відносно неї за ч. 3 ст. 365 КК за процедурою, яка була застосована ВСУ».

І далі:

«З огляду на це і відповідно до положень статей 400-11, 400-12, 400-18 КПК 1960 року заяву Тимошенко Ю.В. належало розглядати Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в порядку, визначеному статтею 400-18 КПК 1960 року. У свою чергу, Верховний Суд України за діючими законами України не є тим судовим органом, який уповноважений на розгляд зазначеної заяви. Тому у даній справі він не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки це поняття включає не лише правову основу створення і існування самого суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто визначають його юрисдикцію з розгляду певної категорії справ за встановленою законом процедурою. Про те, що розгляд зазначеної заяви не відноситься до компетенції ВСУ, свідчить і той факт, що Тимошенко Ю.В. двічі зверталася із аналогічною заявою до ВССУ, який двічі відмовляв їй у допуску справи до розгляду ВСУ та самостійно приймав рішення по заяві в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 400-18 КПК 1960 року (ухвали від 6 вересня 2013 року та від 14 жовтня 2013 року). Також за весь час існування такої підстави перегляду кримінальних справ, яка передбачена п.2 ч.1 ст. 400-12 КПК, до ВСУ вперше допущена заява з підстави встановлення Європейським судом з прав людини порушення Україною при вирішенні справи судом вимог тільки п.п. 1, 4, 5 статті 5 і статті 18 в поєднанні зі статтею 5 Конвенції. Крім того, Верховний Суд України хоча і визнаний за Конституцією України і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» як найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції, в той же час національним законодавством обмежений у своїх повноваженнях, і відповідно до рішень Європейського суду з прав людини не вправі використовувати компетенцію, яка не надана йому відповідним законодавством, та на свій розсуд визначати собі підсудність з розгляду справ, у тому числі і кримінальних (рішення ЄСПЛ у справах «Сокуренко і Стригун проти України», «Базальт-Імпекс» проти України», «ТОВ «Верітас» проти України», «Коем і інші проти Бельгії» тощо.)»

Як бачите, заради ухвалення цього відверто неправосудного рішення в інтересах Тимошенко ВСУ знехтував і законодавством, і власною практикою, і рішеннями Європейського суду з прав людини.

P.S.

Проти України ведеться відкрита військова агресія з боку Росії. Тому, незважаючи на всю шкоду українській державі, яка була завдана Юлією Тимошенко за останні 20 років, за великим рахунком, зараз не до неї. Сподіваюся, вона згодом піде в політичне небуття. Але якщо ми продовжуватимемо терпіти відверте нехтування нормами права з боку суддів, якщо вони й надалі абсолютно безкарно діятимуть в інтересах окремих осіб, то це означатиме, що ми дозволяємо зсередини руйнувати українську державність".