Глуха і сліпа влада

Нагорі не чують і не хочуть чути нікого, крім самих довірених «п'яти-шести» менеджерів (у кожного великого начальника вони є), вищого керівництва і тих, хто говорить приємні, але завідомо неправдиві речі.

Це велика проблема. Відсутність зворотного зв'язку з суспільством, з професійним середовищем, з безпосередніми виконавцями не дає можливості державній системі управління функціонувати хоча б нормально, не кажучи вже про те, щоб ефективно.

Цей односторонній – зверху вниз – стиль управління виник не сьогодні; ця глухота і сліпота, самозакоханість і помилкова безгрішність притаманні правлячій команді з самого початку правління, але останнім часом тренд посилився, глухота і сліпота поширилися зверху донизу, і тепер навіть не дуже великий начальник і командир копіює вище начальство/командування, і закриває очі та вуха на те, що відбувається, не реагує на ситуацію, і просто, тупо «ставить завдання».

На щастя, таке відбувається не скрізь і не завжди, і є командири, які або обласкані вищим начальством, тому що вміють бути корисними і незамінними при дворі, або настільки вперті, тверді і медійно розкручені (це важливо – медійники поважають рейтинги і лайки), що можуть проводити свою незалежну політику, вибивати ресурси, і дозволяють собі розкіш чути підлеглих і відстоювати правильну позицію у високих кабінетах.

Глухота і сліпота притаманні деградуючим режимам (управлінським структурам). Римська імперія багато в чому загинула тому, що імператорів оточували улесливі «п'ять-шість ефективних менеджерів», які не згадували про навалу варварів, щоб імператор не гнівався і продовжував безтурботно купатися в променях власної величі.

У 2014-му після Майдану і з початком війни можна було достукатися до будь-якого високого державного керівника з важливих питань/проблем. Вони чули, слухали. Можна було прийти до Авакова з питань створення та забезпечення добробатів у МВС, до Полторака – з розвитку безпілотників у НГУ, до Муженка – з використання безпілотників для розвідки та коригування артогня в інтересах ЗСУ. Можна було достукатися до Турчинова і Яценюка, і навіть до самого Порошенка, який не дуже любив непідконтрольних волонтерів і боявся добровольців. Всі вони намагалися чути і слухати, приймали якісь важливі рішення, і цей зворотний зв'язок сприяв появі десятків добробатів, перших волонтерських і добровольчих груп безпілотників на війні, вирішенню безлічі організаційних і побутових проблем наших воїнів.

Поступово, після 2015 року зворотний зв'язок став працювати все гірше і гірше; влада слухала тільки придворних волонтерів і фахівців, лояльних журналістів і представників суспільства. Власне це і призвело, врешті-решт, до нищівної поразки на виборах колишнього президента: виборці голосували не стільки за Зеленського, скільки проти Порошенка, який «заматерел», «забурел», «потерял берега», оглух, осліп, заврав і став просто смішним.

Нинішній режим з самого початку демонстрував зневагу до чужої думки, нетерпимість до будь-якої критики. Я не знаю нікого, крім Федорова і Залужного, до кого можна було б достукатися, до кого можна було прийти зі своїми проблемами і пропозиціями. Цей зворотний зв'язок у 2022-2023 роках дав можливість Україні стрімко вирватися вперед у галузі безпілотних технологій, але і цей зворотний зв'язок був обірваний – «Армія дронів» практично перестала існувати як майданчик для дискусій і поширення передових технологій та організаційних рішень, а Валерія Федоровича прибрали подалі від гріха.

Тепер ми бачимо, як одним – наближеним до владних кабінетів, тим, хто перебуває під патронатом впливових вельмож, і тим, хто просто займається розпилом великих державних коштів – надаються можливості, даються фінансові кошти, до їхньої думки прислухаються, і з ними президент робить селфі, а іншим – незалежно від заслуг, успіхів і бойової ефективності – не дається нічого, їх не чують і чути не хочуть, поміщаючи більшу частину індустрії дронів, оборонної промисловості та бойових підрозділів в інформаційний вакуум.

Я говорю про дрони, але, знаю, така ж ситуація скрізь – якісь бригади, воєначальники «на хорошому рахунку», і до них надходять ресурси, їм дається зелене світло на ініціативи; інші перебувають у немилості, або просто нецікаві, невідомі тому, що ніхто не може достукатися до верхівки. В результаті ми втрачаємо цілі ділянки фронту, втрачаємо людей, втрачаємо грамотних, талановитих командирів, про яких згадують і яких карають тоді, коли вже все йде не так, все погано, незважаючи на всі їхні зусилля утримати ситуацію під контролем.

Глуха і сліпа одностороння адміністративна вертикаль реагує тільки на медійні скандали. Вийшла молодь на протест з картонками – відреагували, зробив гучну заяву якийсь офіцер, якого ніхто не чує, – відреагували. Медійність, популярність, кількість лайків, суспільний резонанс стали чи не єдиною зброєю, здатною пробити глухоту влади. Тому я продовжую писати і говорити, в надії, що мене колись почують. Поки не пізно.