Коли до нас припхається російський ліберал

Після публікації сатиричного ролика про  «російського ліберала» мені в приват написав мужній чоловік із коротким, але влучним коментарем: «бред собачий». Оцінка щира, темпераментна. Прямо як виступ Пєскова на сніданку з Симонян.

Коли від путіна рятуючи анал, 

до України просячись у прийми, 

до нас припхається російський ліберал - 

не станемо видатися в обійми. 

Коли я, під час війни, з Києва (так склалися обставини) готував промотур своєї книжки «Репортер Волковський» у США, я звертався до багатьох - і друзів, і знайомих, і колег, і навіть до цього борця із собачим бредом. Він видавець у Техасі.

І знаєте що? Помовчав. Ані пари з вуст. Тобто український журналіст, чия книжка виходить в його ж штаті (її видало техаське  видавництво Defiance Press), його не зацікавив. А ось російський ліберал, якому наступили на імперську мозоль - це вже святе. Тут, вибачте, мовчати не можна. Тут треба боротися, хоч би й у приватних повідомленнях!

Це я до чого? У нас війна. Людей убивають. Міста руйнують. Але завжди знайдуться добрі душі, які, всупереч усьому, продовжують вірити в «хароших рускіх». У таких особливих людей, які десь існують, як єдинороги, але цілими масами. Бо інакше це вже не особи, а явище. Тобто десь там, за лісами й горами, ураганами і морями, мали б існувати тисячі, які щиро й активно виступають проти імперської шизофренії хуйлостану. І отут, як у фільмах Marvel: ми просто ще їх не зустріли.

Можна згадати пані Латиніну. Колись — інтелектуалка, захисниця України. Тепер — заповзята імперка. У 21 столітті в її голові раптом розцвів історичний нафталін. Вона, як і хуйло, марить Петром І, війнами, «поверненням свого» — очевидно, своє в її розумінні лежить значно  далі від кордонів Сумської області.

Але чого ми дивуємось? Там така школа. Колись Чубайс взагалі пропонував ліберальну імперію. Ніби імперія, але з човниками і free Wi-Fi.

На всяк випадок наголошу. Мова не про окремих осіб. Серед росіян трапляються пристойні люди, які проти цієї війни і щиро підтримують Україну. Але таких одиниці. Масового явища такого не існує.

Коли хароші росіяни  продовжують  з’являтися в ефірах, замінюючи українських експертів, і розповідати нам, як жити, то це вже не просто випадковість. Це вже тенденція. Ось вам, наприклад, професор Соловей — шапка невидимка для холодильника з путіним. Він знає все: і що в бункері, і що в Києві, і що в душі кожного з нас. Такий собі всеросійський шаман.

І ось сьогодні вони проти путіна. А завтра? Завтра можуть бути як Латиніна. Трохи інтелігентніше, трохи підліше, але з тією ж метою - повернення «вєлікой страни». І ми вже бачимо, як це просувається. Ось вам ще Солонін - знову проімперські байки в етері. Завтра будуть казати: «обидві сторони винні». Післязавтра - «росія мала свої причини».

Це ж не тільки проблема журналістів, які тягають це все в ефіри. Частина нашого суспільства досі дивиться на рускіх знизу вгору, як на носіїв істини. От якщо через 10 років після війни ми почуємо «не все так однозначно», то вітаю — всі ці смерті були даремні. Бо ми перетворюємося не на Європу, а на міні-рашу з українським акцентом.

Політкоректність — це не чеснота, це у нашому випадку форма суїциду. Російська культура, хай як вона вам подобається, повинна бути витіснена. Не з ненависті — з інстинкту самозбереження. Бо в руках росіян вона — зброя.

Культур у світі багато. Гарних, глибоких, вишуканих. І вони не несуть загрози знищити нас. На відміну від російської.

Тут посилання на ту саму сатиру, про яку йшлося вище.

А ще заходьте на ТГ канал Хуйло. Чорний і білий гумор. Регочемо з ворогів і мудаків разом.