"Є-порожнеча": Реальна економічна оцінка Програми дій нового Уряду

Саме так визначають цей документ українські експерти та журналісти. Була спроба бути одночасно красивими та розумними. Але не вийшло. Нереалістичні цифри взяті "зі стелі" як основна ознака Програми дій Уряду на фоні "діджиталізації як Мадонни ефективності". Відсутня чітка економічна доктрина та філософія, що лежать в основі цієї програми Уряду.

Інструментарій та механізми цієї Програми являють собою справжній "вінегрет" з протилежних та дуже часто одночасно несумісних економічних теорій: то Уряд виступає "святішим за Папу Римського" лібертаріанцем, роблячи акцент на дерегуляції, захисті бізнесу від перевірок. А потім, іншою рукою, починає захищати національного виробника, виступати прихильником промислової політики та генерувати ініціативи, що мають наслідком непрозоре витрачання коштів держави у ручному неринковому режимі.

Для пересічного українця "вільний ринок" шляхом економії на соціальних стандартах, а для обмеженого кола друзів, котрі будуть допущені до тендерів на витрачання державних коштів, — справжній "державний капіталізм", за найгіршими зразками корумпованих режимів. Націоналізація активів олігархів та стягнення коштів та активів з Коломойського чи Жеваго, про що переконують переможні прес-релізи НБУ, тут знаходяться по сусідству з приватизацією як "Отченаш" економічного розвитку, що має згенерувати 12 млрд. грн. доходів у 2025-2026 роках.

Розбіжності з цифрами починаються вже з презентації Програми Уряду. Так прем’єр-міністр Свириденко озвучила у своїй презентації завдання залучення 37,4 млрд. дол. США фінансової допомоги від західних партнерів у 2026-2027 роках. Майже одразу Міністр фінансів Марченко публічно озвучив, що Україна потребує $45 млрд зовнішнього фінансування (включає дефіцит бюджету та видатки з погашення зовнішніх боргів). Так за чий рахунок будуть фінансуватися усі передбачені державні видатки, з урахуванням плачевного стану бюджету? За рахунок коштів західних партнерів, точну потребу у залученні яких ми не можемо визначити навіть на перших кроках реалізації Програми дій Уряду?

Гірку посмішку, щодо реалістичності, на жаль, викликають декларації уряду про залучення 5 млрд. євро міжнародних інвестицій через різноманітні інструменти (UIF, G2G, ППП) до кінця 2026 року. Так, це співставні величини з розміром прямих іноземних інвестицій у минулому 2024 році (3,33 млрд. дол. США) та у 2023 році (4,25 млрд. дол. США). Але слід відзначити одну тенденцію, актуальну навіть для "ситого доковідного" 2019 року, у якому обсяг прямих іноземних інвестицій становив 6 млрд. дол. США (за методологією Міністерства фінансів 5,8 млрд. дол. США). В останнє десятиріччя більшість іноземних інвестицій - це не вкладання нових грошей у будівництво цехів посеред поля, а реінвестиція заробленого прибутку (дуже часто через валютні обмеження НБУ та неможливість вивести цей зароблений прибуток закордон). Наприклад, у 2023 році частка реінвестицій перевищила 74%, а в "останньому ситому" 2019 році така частка реінвестицій становила приблизно 54% всіх прямих іноземних інвестицій. Чи є реалістичним варіантом для України у найближчий рік-два стати "інвестиційною Меккою" з реальними вкладеннями коштів у створення нових виробництв "у чистому полі"? Урядовці декларують бажання залучати нові інвестиції "живими грошима", а наскільки це реалістично?

У програмі дій Уряду знову про "національний кешбек". Декларується виділення 55 млрд. грн. на фінансування бізнесів до кінця 2026 року у межах програми "Зроблено в Україні". Під цією парасолькою ховається багато ініціатив: від реально корисних для бізнесу до чистого популізму. Виникає питання: а які напрями витрачання цих коштів у 2025, хто визначатиме пріоритети? У 2024 році майже 70 % фінансування припадало на пільгове банківське кредитування за програмою "5-7-9". Скільки в цьому році буде виділено на програми, які реально працюють, а скільки спалено у популізмі малоефективного і непрацюючого "кешбеку"? На жаль, Програма дій Уряду не містить деталізацію напрямів та пріоритетів витрачання державних коштів. Тому і ефективність цих витрат сумнівна. До того ж, відкритим залишається питання контролю над витрачанням цих коштів, уникнення їх непродуктивних втрат, банальної крадіжки.

Також слід відзначити нереалістичність досягнення окремих показників Програми дій Уряду. Наприклад, станом на початок травня 2025 року за інформацією Міністерства розвитку громад і територій, за 2 роки функціонування Державної програми компенсацій єВідновлення понад 100 тисяч українців (родин) змогли отримати кошти на ремонт чи сертифікати для придбання нового житла. З них 9,6 тисяч вже придбали нові домівки. Понад 93 тисячам – погодили компенсацію на відновлення житла після пошкоджень на загальну суму 9,8 млрд гривень. З них вже перераховано заявникам – 8,9 млрд гривень. Фактично повністю закривається питання придбання нового житла у десятої частини, понад 90 % отримують лише часткову компенсацію втрат. Яким чином при цьому будуть виконані задекларовані у Програмі дій Уряду показники: 150 тисяч родин у 2025 та 320 тисяч родин у 2026 отримають компенсацію за зруйноване житло?

Не менша гігантоманія спостерігається у сфері забезпечення належного рівня зайнятості та подолання безробіття. До 31 грудня 2026 року уряд зобов’язується перекваліфікувати 390 тисяч осіб і працевлаштувати 650 тисяч. Беремо звітність служби зайнятості і бачимо: за 2024 рік перенавчено 41 тисячу, ще 22 тисячам видано сертифікати на навчання (разом — 63 тисячі), працевлаштовано 250 тисяч. За перше півріччя 2025-го: перенавчено 32 тисячі, видано сертифікатів 15 тисячам, працевлаштовано — 153 тисячі. Чи буде стільки адекватних і якісних робочих місць чи в Україні буде створена ще одна, додаткова Служба зайнятості?

А от щодо промислової політики, яка має стати основою післявоєнного відновлення економіки України, у тому числі шляхом створення високотехнологічних виробничих відносин зі створенням високої доданої вартості, є зворотна тенденція. Те, що є "краплею у морі", подається як суттєвий та достатній обсяг фінансування. До 31 грудня 2026 року уряд планує залучити для розбудови промислового сектору та індустріальних парків 10 млрд грн. шляхом створення 15 об’єктів. Для порівняння: "Нова пошта" вклала у свій розвиток минулого року 7,5 млрд грн, "Київстар" — 12,3 млрд, "Епіцентр" — 14,2 млрд, а ДТЕК — 32 млрд грн. Тобто задекларований Урядом обсяг вкладень буквально "гомеопатичне дозування для пацієнта в комі".

Що мав би натомість зробити Уряд:

• забезпечити реалістичність розрахунків і оцінок джерел здійснення державних видатків під час реалізації Програми дій;
• чітко визначитися з філософією економічного розвитку: більша роль держави або абсолютна дерегуляція економічних процесів? Варто припинити цю непрацюючу еклектику від економіки (як суміш різних стилів в архітектурі);
• розробити чітку стратегію та кроки із забезпечення та відновлення реального економічного суверенітету України, припинення критичної залежності від фінансової допомоги Заходу.