Дія і пам’ять

Нещодавно один з військових моєї бригади сказав, що мені мало крові. Мовляв, скільки б я не вбивала росіян, мені хотітиметься більше.

Так і є. Коли вдається перехопити підара в полі та задвохсотити, бачивши його, я не відчуваю жалю. Лише азарт і бажання зловити наступного, доки він не встиг сховатися в посадку чи бліндаж. У той момент я відчуваю, що все роблю правильно. І що мені не соромно перед загиблими, перед Пікселем та військовослужбовцями моєї 80-ки, справу яких зараз маю честь з побратимами продовжувати.

Між виїздами на позиції мені часто сняться польоти. Кілька днів поспіль... І я не думаю, що це неправильно.

Правильно зараз - вбивати ворога. Це можливо єдине, що зараз правильно. Знищувати або працювати на знищення ворогів. За кожного з наших полеглих.

Чи легшає від того? Ні. Але є відчуття правильності обраного шляху та відсутності сорому.

Нещодавно сталася історія, яка свого часу ставалася і в Пікселя. Після ефективного відпрацювання по підару попросила в комбата більше вибухової речовини. Він забезпечив. Сергій теж свого часу попросив у комбрига єдиного - кращих боєприпасів. І показав результат та став найкращим пілотом свого батальйону, одним з найкрутіших пілотів 80-ї бригади. Сергій Павленко "Піксель" знищив за півтора роки служби понад 200 росіян, поранив щонайменше 250, за офіційними даними. Дуже багато потрібно пройти, щоб хоч якось до його рівня ефективності та фаховості дорівнятися. Але є куди прагнути. Є приклад відношення до служби, який надихає...

Я дуже хочу, щоб ти пишався моєю роботою і мною, де б ти не був. Підари і далі продовжують гинути завдяки тобі, Пікс. Бо ти змотивував свою дівчину вбивати, вдосконалюватися, слідувати твоєму прикладу і просити кращі боєприпаси.

А ще я почала возити на позицію білого ведмедика, подарованого тобою під час останнього побачення в Сумах. Він служить мені за подушку. А інколи я його просто обіймаю, коли є кілька годин на поспати перед ранковим хантом. А тоді прокидаюсь, готую каву в чашці зі своїм позивним, подарованій також вже полеглим мінометником "Міксом"... І знаєш, що думаю? Ось прийшов собі якийсь підар з якогось мухосранська, і сьогодні він можливо загине від рук маленької дівчинки, яка спить з білим ведмедиком в бліндажі. З твоїм білим ведмедиком. І чомусь від цієї думки тепло та я мимоволі посміхаюсь.

Ця рефлексія про те, що підари продовжують гинути завдяки "Пікселю". Це дивовижа, коли одна людина може надихнути сумлінно працювати іншу.

Пікс, ти крутий, я завжди тобі це казала

І так, думаю, що я втілила твою мрію...

Можна сказати, що ми працюємо з тобою, як екіпаж. Ти колись казав, що хотів би, щоб твоя дівчина була спільницею в битві, як в аніме, бойовою принцесою. На, маєш)

Твій шеврон - це дівчина з аніме з мечем і крилом, поєднання твого улюбленого жанру та символів роду військ, в якому ти служив. Коли вигадував шеврон, говорив, що та дівчина схожа на мене. Тепер цей шеврон став мені татуюванням. І волосся так швидко відросло після твоєї загибелі... Тепер достоту так, як у дівчини на твоєму шевроні. Тобі подобалося, коли в мене довшало волосся. Тепер не зрізатиму.

Є щось більше за смерть. Це дія і пам'ять.