Відкрите звернення до Єрмака

Рік тому, 28 серпня 2024 року, я дав своє останнє інтерв'ю Дмитру Тузову для «Радіо НВ». Говорили про фантастичні «ракети-дрони», про грізну «Паляницю», презентовану президентом Зеленським народу України на День незалежності.

Звичайне, технічне інтерв'ю на інженерну тему, в якій я розумію набагато більше, ніж у шоу-бізнесі чи кіновиробництві. Я сказав тоді, що «ракети-дрони» - це наша українська маркетингова вигадка, що такої назви, такого предмета, поняття в загальноприйнятому світовому класифікаторі зброї немає, і якщо це дрон з реактивним двигуном, то це - крилата ракета, і добре, що Україна почала робити свої крилаті ракети. І що треба не презентувати новинки з затишних місць і таємних цехів, а показувати реальні результати застосування цієї чудо-зброї. А поки результатів немає, значить і зброї немає.

Я таких інтерв'ю різним радіостанціям, телеканалам та інтернет-виданням дав десятки з початку широкомасштабної війни, старанно уникаючи «політичних» питань і відповідей, не коментуючи і не обговорюючи укази президента і накази командування, тому що як військовослужбовець, офіцер, я з літа 2022 року не маю права цього робити. Бували, звичайно, казуси, коли, наприклад, у статті на «Дзеркало тижня» про тенденції розвитку дронів я написав, що скоро дрони будуть розумнішими за деяких генералів з Генштабу, і деякі генерали з Генштабу на цю фразу образилися. Але це вже просто анекдот.

Через кілька днів після інтерв'ю мені «прилетіло». На найвищому рівні вирішили, що Касьянов зганьбив самого Зеленського. Глава офісу президента Андрій Єрмак переслав ось це фото з екрану комп'ютера Сирському, Сирський – моєму генералу з наказом розібратися і покарати. Розповідають, що так воно і було, але я, звичайно, не вірю, бо де Касьянов, а де Єрмак, і де Сирський?.. Вони політичні справи вирішують, батьківщину захищають, а не ось це все.

Інтерв'ю, звичайно, ніхто нагорі не слухав, - а нічого там крамольного немає, - проте вони там образилися на заголовок, який не я придумав і не я написав. Заголовок змінили (в коментарях посилання на інтерв'ю), але 140 тисяч переглядів за пару днів, цитування в багатьох ЗМІ зробили свою «темну» справу – командування сказало, що пригріло змію під своїм великодушним керівництвом, пригрозило наш підрозділ безпілотників розігнати до бісової матері, «згноїти в піхоті», розстріляти без права переписки тощо.

І ось уже рік наша рота в чорному списку; нас нібито немає – всі рухи, призначення, розвиток підрозділу, і частково бойова робота – заблоковані. Люди не призначаються на посади, не отримують офіцерські звання, не підписуються рапорти на виїзд за кордон навіть за службовою необхідністю, не підписуються рапорти-«потреби» на закупівлю безпілотної техніки, і навіть не підписуються або скасовуються вже схвалені в самому ГеШа бр-ки на бойову роботу.

Наш підрозділ створений «з нуля», виріс з добровольчої групи навесні 2022 року; за нами ТЦК не ганялося; у нас майже все своє, від держави нічого не вимагали, тому що війна: половина автомобілів – свої, волонтерські, половина палива – куплена за наші гроші або волонтерські, старлінки – половина свої, машини модернізуємо і ремонтуємо за свій рахунок, пункти постійної дислокації, як і пункти тимчасової дислокації створюємо і утримуємо за свій рахунок; дрони і боєприпаси робимо самі; у нас створена своя служба РЕР і РЕБ, яка надійно прикриває підрозділ в зоні бойових дій; у нас своя медична служба, свої майстерні, свої склади, свої інженери і аналітики, програмісти і електронники.

По суті, від держави ми отримуємо тільки грошове та речове забезпечення, зброю та боєприпаси, продукти та паливо для автомобілів, які рахуються на балансі частини (багато з яких ми самі купували).

З березня 2025 року ми не отримали від держави жодного безпілотника – викручуємося за свої гроші, за допомогою волонтерів і дружніх підрозділів. Але через місяць-півтора воювати буде нічим.

Командування на наші прохання, листи, рапорти не реагує. Навіть розмовляти припинило. Тактика проста – дочекатися, коли підрозділ втратить боєздатність, коли допомога волонтерів вичерпається, дрони закінчаться, і потім відправити всіх в штурмовики – відбивати посадки. Просте і елегантне вирішення питання. Адже ніхто не буде сперечатися з самим Андрієм Борисовичем.

Я намагався вирішити проблему, пообіцяв не давати інтерв'ю, щоб ніхто не перекручував мої слова, і боже борони торкатися «політичних питань». Однак це ніяк не допомогло. Наше командування такі питання не вирішує, не піднімає перед вищим командуванням, і взагалі боїться власної тіні.

До Сирського потрапити неможливо. Це й зрозуміло – де головнокомандувач Сирський, а де Касьянов з якоюсь ротою. «Профільний» заступник начальника Генерального штабу чесно намагався допомогти, але не зміг. Заступник міністра оборони пішов у туман, як тільки дізнався зміст проблеми. Михайло Подоляк, людина офісу президента, до якого навесні 2022 року можна було запросто зайти на Банкову випити коньяку, – пішов у туман і не відповідає на дзвінки. Герой війни, заступник Єрмака полковник Павло Паліса люб'язно погодився зустрітися з нами, вислухав, здивувався, що є така проблема, навіть посміявся, мовляв, не вигадуйте дурниць! Потім передзвонив, написав, що займається вирішенням питання, і незабаром теж пішов у туман, не відповідає на повідомлення і дзвінки.

Взагалі кажучи, «піти в туман» - це новий діловий стиль сучасної української еліти. Причиною може бути зарозумілість, снобізм, незнання відповідей на питання, некомпетентність або банальне боягузтво, небажання «лізти не в свої справи», але результат завжди один і той самий - вони масово йдуть в туман. Зникла в тумані навіть сама Мар'яна Безугла, яка не боїться самого Сирського, якій я писав і яку просив за чашкою кави допомогти вирішити проблему – нульовий результат: вона не боїться Сирського, але не стане перечити САМОМУ.

Всі ці високі, високопоставлені, впливові люди пішли в туман разом з « ракетами-дронами», «паляницями», «пеклами» та іншими вундервафлями. На жаль, я мав рацію – ніякий піар, навіть від самого президента, не замінить технічної компетенції та експертизи. А система ухвалення рішень, побудована на безумовному послуху, безініціативності, страху мати свою, відмінну від начальства думку, призводить до деградації самої державної машини, до її нездатності адекватно реагувати на виклики екзистенціальної війни.

Ось уже рік нам не дають нормально працювати, не дають ефективно воювати, ніби ми ворожий підрозділ, і це дуже схоже на саботаж, на диверсію, на державну зраду.

Ми в армії не робимо «політику», ми в армію прийшли самостійно – захищати свою країну, свій дім, а не чиїсь рейтинги або надії на переобрання колись після війни.

Ми не партія Зеленського і не партія Порошенка. Там нагорі повинні, нарешті, зрозуміти, що воююча армія – не кріпаки, не адміністративний ресурс і не електоральний резерв, який зобов'язаний любити верховного і голосувати за верховного. Військовослужбовці не зобов'язані і не повинні бути лояльними до будь-якої політичної партії, навіть до правлячої.

Армія, безумовно, поза політикою, але це не означає, що армійські професіонали, тактики та інженери не можуть обговорювати питання застосування військ або характеристики нових типів озброєнь, і що їх треба карати за професійну позицію та конструктивну критику.

Коли ви робите свій політичний піар на якихось дронах, ракетах, «ракетах-дронах» та іншій диво-зброї, пам'ятайте, що це все можна і потрібно пропагувати коли є бойовий результат, а не тільки витрачені гроші, бо всі ці красиві назви, вражаючі макети, пофарбовані декорації цілком можуть не злетіти, тому що часто існують тільки на екранах презентацій і в рекламних буклетах.

І ось тоді, коли ви не послухаєте професіоналів, а довіритеся маркетологам, а всі ці вундервафлі не полетять, не буде результату, - ось тоді ви обов'язково втратите рейтинги, не виграєте примарні вибори, країна змарнує величезні ресурси, наш підрозділ втратить боєздатність, і ми програємо війну.

Ніхто не виграє, Андрію Борисовичу. Тому дайте нам можливість нормально працювати, бити ворога, а не ходити по світу з простягнутою рукою і просити те, що нам належить по праву. Вчиніть мудро. Ми з вами хоч і не в одній команді, але точно - в одному човні під назвою Україна.

Якщо ж і це відкрите послання не змінить ваше рішення загнати нас у посадки за принципову професійну позицію, то хоча б перекажіть трохи грошей на дрони – вони нам там знадобляться.

Реквізити фонду В-52 – https://b52.org.ua/

PS До уваги преси – тепер я відкритий для інтерв'ю.