Україна використовує автономні рої безпілотників на основі ШІ

Україна виходить на новий щабель технологічної еволюції війни, застосовуючи автономні рої дронів – рішення, яке ще донедавна залишалося радше концепцією у військових лабораторіях провідних держав. Це перший приклад широкомасштабного використання штучного інтелекту для координації безпілотних апаратів у режимі реального часу. За даними The Wall Street Journal, українські сили вже протягом кількох місяців здійснюють операції із застосуванням роїв дронів, здатних комунікувати між собою та ухвалювати тактичні рішення без прямого втручання людини. У типовій конфігурації задіюються три апарати: розвідувальний та два ударних.

Ключову роль у цьому прориві відіграє українська компанія Swarmer, яка розробила програмне забезпечення для децентралізованої взаємодії безпілотників. Система дозволяє апаратам обмінюватися інформацією, динамічно розподіляти завдання та синхронно визначати оптимальний момент атаки. Важливо, що архітектура побудована за принципом "живучості мережі": у разі втрати одного дрона інші негайно перебирають його функції, забезпечуючи безперервність виконання завдання.

Фактично, йдеться про появу на полі бою нового класу зброї – "колективного інтелекту", що поєднує розвідку, аналіз і вогневе ураження в єдиному автономному контурі. Це значно ускладнює протидію, адже традиційні методи придушення або перехоплення безпілотників розраховані на індивідуальні цілі, а не на самонавчальні рої, здатні адаптуватися в режимі реального часу.

Менше людей – більше результатів

Запровадження ройових технологій радикально змінює співвідношення між людським ресурсом і бойовим ефектом. Якщо традиційно для управління трьома безпілотниками потрібно було до дев’яти операторів, то програмне забезпечення Swarmer дозволяє скоротити цю кількість утричі – до трьох людей. Такий рівень автоматизації не лише економить час та спрощує логістичну підтримку, але й критично підвищує ефективність у ситуації, коли Україна змушена протистояти чисельній перевазі Росії.

Принципово важливим є те, що координація між дронами відбувається локально, без опори на зовнішні канали зв’язку. Це суттєво знижує вразливість системи до радіоелектронної боротьби противника та мінімізує ризик втрати контролю над апаратами. Алгоритми Swarmer здатні самостійно виявляти відхилення від плану – наприклад, розряд акумулятора або вихід з ладу одного з дронів – і перебудовувати сценарій дій у реальному часі. У практичному вимірі це означає, що завдання не зривається: інші апарати автоматично беруть на себе функції втраченого.

Українські підрозділи експлуатують технологію вже понад рік. За цей час проведено більше сотні операцій із застосуванням роїв, у типовому форматі – трьох дронів. Водночас випробування довели життєздатність масштабніших формацій – з восьми та навіть двадцяти п’яти безпілотників. Це особливо важливо у стратегічному контексті: Україна компенсує брак маси технологічною перевагою, створюючи асиметричну відповідь на переважаючі ресурси противника.

Хоча до "повномасштабних" роїв у розумінні сотень автономних апаратів ще не дійшло, розвиток йде у цьому напрямку. Компанія Swarmer вже повідомила про успішні випробування із залученням понад 100 дронів одночасно. Якщо ці технології буде доведено до стабільного бойового застосування, Україна стане першою державою, яка фактично інтегрувала колективний штучний інтелект у військову практику. Це не лише підвищує її обороноздатність, а й задає нові стандарти для глобальної воєнної інновації.

Новий стандарт поля бою чи небезпечний прецедент?

Важливо розуміти, що Україна не єдина держава, яка робить ставку на поєднання штучного інтелекту та безпілотних систем. Подібні розробки активно ведуть США, Китай, Росія, Франція та Південна Корея. Американські військові вже випробували рої з понад сотні мікродронів, запущених із винищувачів, а Ізраїль ще у 2021 році офіційно повідомив про застосування рою під час операцій у секторі Газа. Водночас саме Україна стала першою країною, яка системно та послідовно інтегрувала ці технології у практику реальних бойових дій, перетворивши концепцію на робочий інструмент війни.

Разом із тим, масове використання ШІ у військовій сфері породжує гострі дискусії. Найбільші суперечки стосуються етичних наслідків, зокрема перспективи ухвалення рішень про знищення цілей без участі людини. Українська модель поки що передбачає "людину в контурі" – остаточний дозвіл на атаку ухвалюється оператором. Проте темпи розвитку автономних систем у глобальному масштабі вже викликають занепокоєння міжнародних інституцій, зокрема ООН, яка неодноразово наголошувала на необхідності регулювання автономної летальної зброї.

З тактичної точки зору, автономні рої безпілотників відкривають нову еру ведення війни. Вони здатні діяти швидше, координованіше та з мінімальною участю людини, що робить їх практично невразливими до традиційних методів протидії. Але водночас що більший рівень автономності отримують машини, то складніше гарантувати прозорий і контрольований процес ухвалення рішень. Це створює небезпечний прецедент: війна поступово переходить у площину, де питання життя і смерті можуть вирішувати алгоритми.

У цьому сенсі український досвід може стати не лише новим стандартом для сучасного поля бою, а й точкою відліку для міжнародних дебатів про межі допустимого використання штучного інтелекту у війні.