Сєпар

Аналіз світогляду вбивці Андрія Парубія, який зробили по моніторингу соцмереж журналісти, не залишає ніякого простору для маневру. Він - сєпар.

В наші криваві часи повномасштабного вторгнення цей термін якось підзабувся, давно витіснений, власне, росіянами. Але ті, хто увірвався до національно-визвольних змагань задовго до, його чудово пам'ятають.

Сєпари чудово почували себе в Україні починаючи з Майдану, який вони ненавиділи. Сєпари завжди були, є і будуть бодай єдиними прихильниками росії - більше, ніж самі росіяни, які до своєї країни відносяться в спектрі від байдужості до огиди. Це обумовлено в першу чергу тим, що сєпари живуть весь цей час в Україні, і в омріяну росію не потрапляють (а якщо потрапляють, то зазвичай або миттєво закінчується їх любов до неї, або не менш миттєво закінчуються вони самі), тому намалювавши собі уявний світ кокошніка, вєлічія і флота хочуть туди - як наркоман в тріп.

На політичному полюсі країни саме сєпари стали основною кормовою базою політичних партій з антиукраїнською позицією. Зараз всім якось незручно згадувати, але і ОПЗЖ, і Оппоблок, і Партія Шарія, наповнені сєпарами "чуть болєє чєм полностью", успішно розбудовували партійні структури, паратизували на електоральному полі ще Партії Регіонів і Єнікєіча, брали участь в виборах і на місцевих навіть отримували мандати, включно з мерськими.

Всі ці сєпари завжди були нанависниками Незалежної України та при підтримці сєпарського ж олігархату як чиряк на сраці тягнули країну в мокшанське болото, блокуючи все світле, що народжувалось в горнилі національно-визвольних змагань.

Обидві післямайданні конфігурації влади вперто не бажали вступати з про-російськими політиками у відкрите протистояння, обмежуючись кукуріканням для ЗМІ, без жодних дій. Величезні медіа-холдинги, що накачували богоносців ненавистю, партії в місцевих радах, мери-сєпари, сільські голови-сєпари, старости-сєпари, представники крупного капіталу-сєпари - все це було частиною суспільного життя.

Україна, через системну беззубість еліт та їх бажання мати простір для політичного партнерства, самостійно виростила та виплекала свою "п'яту колону".

Хто ж боровся? З цією вонючою піною - майже виключно ветеранські об'єднання, за що переважно отримували байдужість від народу та кримінальні провадження від влади, ібо нєхуй. Як згадаєш це безглузде стукання головою в стіни, аж очі червоніють. Звернення в Мінюст, прессухи...Порятунком могло б стати ще тоді прийняття закону про боротьбу з колаборационізмом, який намагались пропхати п'ять років без жодних результатів. Все впусту, на всі ініціативи та пояснення - глуха стіна зневаги та байдужості.

Сурова іронія долі полягає в тому, що саме цю "п'яту колону" знищила росія своїм вторгненням. Більшість - фізично, через знищення їх компактних місць проживання, або через мобілізацію і короткий забіг на українські кулемети з мосінкою задля виявлення вогневих точок. Решту - ідеологічно, бо пряме знайомство з росієй-матушкой навіть разжижений мозок сєпара зазвичай не витримував. І взагалі, одна справа кукурікать про узкій язик, ущємлєніє, боротись проти перейменування Московського проспекту - і зовсім інше побачити у дворі свого уютнєнкого таунхаузу російську беху з десантом, який пристрєліє твоїх собак, реквізує твій крузак і лупить тебе прикладом в зуби.

Але. Завжди ж є але.

Все організаційне ядро про-російських політичних сил в Україні 24 лютого 2022 року все зрозуміло і припинило бути, власне, організаційним ядром. Хтось напялив вишиванку, хтось - армійську фліску, хтось тихо вивів корупційні активи в кеш і втік. Всі вони прикинулися вєтошью і тихесенько зберігають в архів корисні фоточки з передачі дронів та автівок на фронт - щоб після війни винирнути вже "оборонцями та патріотами". І тупориле гамно знову за них проголосує, а вони знову будуть тітушководить, сєпаріть та на девятоє мая хлєбать вотку под "ахвіцери ахвіцери".

Та ніхто не працював з тим масивом людей, яких це ядро використовувало в якості своєї підтримки. Ці люди, кинуті своїми ідеологічними лідерами напризволяще, знаходяться насправді в психічному стані божевілля. Російське вторгнення, військові злочини, обстріли мирної інфраструктури, весь цей біль і смерть, що несе з собою узкій мір - від всього цього можна спробувати закритись, заблокуватись, повторювати мантри про "нє всьо так однозначно", "всі вруть", трупи на вулицях від ковіду а в катівнях всі актори Довженко - але когнітивний дисонанс нарастає. І найбільше їх муляє відсутність яких би то дій зі свого боку - а це штовхає на активізм з метою порятунку залишків самоповаги.

Щирий та ідейний сєпар відчуває себе тим, ким він є насправді - використаним, обпльованим, замазаним в гамні і кинутим на поталу суспільству, яке ніфіга не забуло ані його публічних виступів якщо він десь інтергований був, ані піздєжа на курілкє якщо він звичайний поц з червоним шаріком.

Ні теперішнього, ні майбутнього. Парія, ізгой, поц і дебіл, який побіг за мрією заради корумпованого жирдяя - і програв власну сраку. Тепер жирдяй в гєйській європі чіліт на вкрадених грошенятах - а ти, чорна піхота сєпарського двіжу, "повзи по жизні в корчах і не кажи що заблудився, буває так шо день іспорчєн а ти не з той ноги родився" (с).

Які ж висновки з даної ситуації може і має зробити допитливий дослідник чинного раунду національно-визвольних змагань?

1. Не кожен ідіот - сєпар, але кожний сєпар - ідіот.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності за колаборационізм в стратегічній перспективі рятує життя злочинця, і таким чином є гуманнішим ніж залишення його у стані внутрішнього ворога. Існують дієві механізми превенції та соціального моніторингу, які реально дають результати запобігання рецидіву - так само, як і з кримінальними злочинцями. Обгрунтування на поверхні - багато з сєпарів, які воювали проти України в лавах апалчєнія, відбули свої строки і живуть в українському суспільстві, не підриваючи опори залізнодорожніх мостів.

3. Ті сєпари, які були помічені в антиукраїнських висловлюваннях, членстві в проросійських партіях, роботі на квазідержавні утворення, симпатіях окупаційній владі, тощо - мають сприйматись як готовий мобілізаційний ресурс для терористичних атак ФСБ не тільки самим ФСБ, а і українською владою, як би незручно з емоційної точки зору це не було.

4. Для справжнього козака ворог завжди по обидві сторони лінії фронту. Бо він воює за Україну без сєпара і кугута, і в цьому вступає з ними в екзистенційне протиріччя.

До дописа додаю: офіційну відповідь Міністерства Юстиції України щодо відсутності підстав заборони проросійських політичних партій в 2020 році.