"Не рубайте з плеча"

Не хотів публікувати цей текст.

Але виходу немає.

Як ви знаєте, я служу в легендарній 110-й бригаді.

Два з половиною роки ми героїчно тримали Авдіївку.

Я служу тут із самого початку — починав водієм підвозу БК, а зараз я заступник командира роти НРК.

За ці три роки в нас змінилося п’ять командирів бригади.

Був легендарний Герой України Микола Чумак.

Потім — Ігор Губаренко.

Після нього — Сергій Захаревич, який загинув від ворожого ракетного обстрілу разом з моїми побратимами, офіцерами командування.

Ця трагедія, як ви розумієте, дуже сильно вплинула на моральний стан бригади,по суті було втрачено управління.

І ось уже два місяці, як призначили Валерія Семенця.

Гідний офіцер з досвідом, який за короткий час зміг привести бригаду до тями,сформувати управління та мотивацію — в умовах, коли ми знаходимося на першій лінії оборони на Запорізькому напрямку.

Щодня й щоночі тут — ворожі штурми.

Щодня ми героїчно захищаємо наші позиції.

Але часом є й вимушені кроки назад, зумовлені об’єктивними факторами, про які я не хотів би писати публічно.

Але в основі цих проблем — банально нестача людей. Зазначу що наша лінія оборони тримається і противник несе шалені втрати.

Що я хочу сказати цим текстом?

Я, як молодий сержант, прошу наше старше командування "не рубати з плеча".

Найпростіше, як завжди, — звільнити чергового комбрига, і поставити іншого офіцера, на якого одразу зваляться сотні невирішених проблем. І так по колу.Але можна призначити службове розслідування,включити ресурси старшого начальника-допомогти.

Звільнити, не розібравшись, — найлегше.

Але бригада, яка формувалася кров’ю, потом і шаленою кількістю випробувань, потребує системних змін. Дайте довести їх до кінця.

Я одразу перепрошую за те, що пишу це публічно.

Я розумію, що, можливо, це неправильно.

Але іншого виходу в мене просто немає.

Три з половиною роки я віддав 110-й бригаді.

Ми багато втратили.

І мені болить, що знову ми можемо скотитися назад.