"Корисні каліки"

"Я ніколи не хотів бачити себе військовим. Але я пішов воювати, а не служити. Відчуваєш різницю?" — цитата з фільму Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки".
Саме так... Більшість тих, хто мобілізував себе у перші дні війни й вижив, продовжує служити.
Дехто зміг "списатися" через поранення, дехто — через бойові травми.
Інші змушені залишатися на службі. У деяких випадках — просто щоб заповнювати штат.
Думайте, "нездорових" військових із бойовим досвідом залишають в строю щоби передавали досвід? Я був інструктором в відділі інструкторів. Перевівся щоби відновити здоров’я. "Бойовий досвід" передавали кадрові офіцери, левова частина яких жодного разу не була в контактних боях.
Здорові, фізично розвинуті хлопці.
Я же особисто викладав здебільшого те, що взагалі не стосувалося мого бойового досвіду та профілю.
І це в підрозділі, який "здає в оренду" своїх військовослужбовців на штурми та вважається особливим. Де кожен штурмовик повинен бути "Джекі Чаном", бо він не становить цінність тому, хто "бере його в оренду".
Пом'ятайте писав раніше: "Хочеш знайти колишнього розвідника екстракласа? Шукай на кухні, в РАО, в автослужбі заправником"
Знаєте, чому в підрозділах залишаються каліки, інваліди, люди з обмеженнями по стану здоров’я, яких довгий час ніхто примусово не звільняє, а ще й створюють системні перешкоди для звільнення?
Тому що, якщо їх прибрати з підрозділу, у батальйоні залишиться півтори роти боєздатних.
Полковник, який боїться втратити свою посаду командира, готовий утримувати "баласт" проблемних військових, аби підрозділ формально лишався укомплектованим, а отож бойовим, та не опинився в ситуації з'єднання з іншим "недопідрозділом". Це момент в якому полковник із своєю командою може втратити кар'єрні позиції.
Звісно, що цих "корисних калік" намагаються потрохи міняти на боєздатних новоприбулих козаків, передавая різними способами "калік" у інші підрозділи...
Продовжує існувати маленька радянська армія, в якій система "посадових трамплінів" продовжує бути пухлиною, яка потрохи знищує організм із середини.
Можливо ротаційна система, яку використовували в АТО ООС (9 місяців на бойових, далі вивід підрозділу на рік відновлення) змінили би ситуацію, на початку ескалації війни, щодо збільшення терміну придатності користування військовослужбовцями. Але активність наступальних дій з обох сторін, непрофесіоналізм офіцерів, який приводив до суттєвих втрат на полі бою. Активне ухилянство прошарку чоловічого населення - "не створених для війни", привело, як на мою думку, до наслідків появи "великого баласту недієздатних військовослужбовців в штаті".
Які продовжують забирати великі кошти із бюджету військової машини України.
Реальні лідери - крім поту ,сліз та важкої праці, складного діалогу та непростих рішень,як чесні люди, суспільству нічого іншого запропонувати не можуть. Але на цьому не назбираєш мільйони підписників та сотні тисяч лайків .
Тому справжні люди ,які можуть змінити на краще країну не прийдуть на керівні посади. Але вони цим не переймаються - в них дуже багато справ і без цього геморою...
"Яка ви еліта, як ви не керуєте нічИм?!" (с)
Божевільний той, хто не опанувавши себе , намагається панувати над іншими. Публій Сір
Простий приклад - чи можна назвати "елітою " тих людей ,які керують Україною наразі ? Зеленського ,Єрмака та їх "ефективних менеджерів?
(ЕЛІТА (від лат. eligo - вибираю та франц. élite - краще, добірне) найвища, привілейована верства або верств людей - кі здійснюють творчі функції - управління, розвитку науки та мистецтва)
Ні звичайно . Це сміття історії . Маніпулятори -нездари ,які ,як мул в збовтаному ставку опинилися на поверхні - і шлях , в якого один - на дно в забуття .
До еліт можна було причислити Чорновола ,Гузара ,Стуса та інших - багато з яких навіть не мали так званих "керівних важелів " - але при цьому міняли хід історії .
Але запиту немає навіть на Гузарів ,тому Ататюрків теж не буде ....
Треба бути швидшим, організованішим та ефективніше використовувати ресурси. Ну й технологічнішим треба бути бо ******* війна це війна технологій також. Що з цього змогла організувати наша влада? Нічого.
Автор описує одну з головних проблем нашої армії. Організаційну слабкість де кумівство, корпоративні інтереси перемагають здоровий глузд. Цікаво яка кількість таких "калік" та позаштатників зараз?
Їх тримають , на думку автора, задля збереження номіналу ВЧ. Та відповідно збереження посад "начальства". А ще ,можливо, для показухи на вищому рівні типу- в нас армія 800/900К.
По суті це чистої води САБОТАЖ .
Щодо "не створених для війни" то після того як всі побачили в якому положенні опинились ті хто першими став на захист країни зовсім не дивно що таких стало в рази більше. І проблема стала ланцюговою.
А ГШ і МО про це знають ? А нащо тоді процедури перевірок, інспекцій ? А кадрова служба, млинець, у ГШ і МО є ??
Особливо "дістало" - "Бойовий досвід" передавали кадрові офіцери, левова частина яких жодного разу не була в контактних боях.
Як казав Конфуцій: Повести в бій ненавчених солдат - означає зрадити їх .
Цілу сторінку автор розмірковує про те ,що неефективна совкова система - не готує солдат,до реальної війни , а є, в основному ,місцем кар'єрного зростання офіцерів -тиловиків, в якій прості люди є погано навченим розхідним матеріалом. Доля якого, після юзання та вичавлення всіх сил та здоров'я - не цікавить ні офіцерів,ні державу.
І роблячи поверхневі дилетанські висновки про причини нестачі людей ,в тому числі згадує про "ухилянство". Не розуміючи ,що такі явище ,як "ухилянство" - це наслідок байдужого, некомпетентного,в часто злочинного ставлення держави та офіцерів до солдата.
Бо бачачи ,як українська держава та командування в реальності ,а не в гаслах та деклараціях ставиться до солдата за 4 роки - притомна людина добровільно в це рабство не піде...
Україна не створила армію ізраїльського зразка, в створила україно-московську.І біда в тому що наші патріоти України,вважають що ця совєцько-українська армія може дати Україні свободу.
Але туповатому тиловому щуру ,який ганьбить "ухилянтів " з тилових диванів - це занадто складно зрозуміти
Пост написала людина воювавша. Він має право. Ти - немужчина. Совєцька армія, постсовєцька. Все так. А ти - немужчина. Це дві непов'язані одна з одною істини. Ти можеш написати ще мільйон висерів. Шо не так в ЗСУ, в державі, у всесвіті. Але залишається факт - ти просто немужчина.
Що буде з мотивацією людей ,якщо в підрозділах залишаються каліки, інваліди, люди з обмеженнями по стану здоров'я, яких довгий час ніхто примусово не звільняє, а ще й створюють системні перешкоди для звільнення солдат?
🔍 Що це створює з точки зору мотивації?
Втрата довіри до системи.
Коли солдати бачать, що поранені або виснажені бійці змушені залишатися, попри законне право на ротацію чи звільнення - виникає відчуття, що система несправедлива або байдужа.
➤ Як це впливає? Люди починають менше вірити у командування, армію, державу.
Зниження бойового духу.
Присутність у строю людей, які не можуть виконувати завдання, викликає:
- співчуття,
- але водночас злість і втому: "чому він не вдома, а ми всі далі горимо?".
➤ Це розбалансовує підрозділ, знижує ефективність, викликає емоційне вигорання.
Порушення принципу "прикриття одне одного".
У бою важливо знати, що побратим прикриє тебе. Якщо людина фізично не може цього зробити - це підвищує тривогу, страх і недовіру.
Психологічне виснаження.
Постійне спостереження за стражданнями або безпорадністю товаришів нагадує про власну вразливість, виснажує морально.
➤ Це може призводити до думок типу: "Я теж так закінчу. Мене теж не виведуть".
📌 Висновок:
Системне ігнорування стану здоров'я бійців руйнує бойовий дух, довіру й бажання служити.
Люди втрачають мотивацію, бо не бачать справедливості, поваги до себе й надії на захист.
🧭 Що можна зробити (або що має робити система):
Чіткі й прозорі процедури медкомісій.
Повна підтримка й виведення з підрозділу людей, які не можуть виконувати завдання.
Психологічна підтримка для всіх учасників.
Комунікація від командування: пояснення причин, рішень, планів.
Як ця проблема впливає на мотивацію потенційних військовозобов'язаних ?
Програма ChatGPT сказала:
Загальний принцип:
Мотивація йти на війну сильно залежить від уявлення про справедливість, адекватність і захищеність в армії.
Якщо люди бачать, що навіть калік не відпускають - вони роблять висновок:
"Тебе використають і викинуть. Ніхто не подбає про тебе після".
📉 Як саме падає мотивація:
Страх стати "забутим"
Людина думає:
"Навіть якщо мене поранять - я не зможу повернутись додому. Буду мучитись десь у бліндажі, без шансів. Хіба це служба?"
Це породжує не просто страх - а паніку й опір мобілізації.
Втрата довіри до держави
Якщо система не захищає поранених - то:
"Чому я маю довірити їй своє життя?"
Людина відчуває себе не громадянином, а ресурсом, і тоді патріотизм перестає працювати.
Психологічний ефект "пастки"
Багато хто мислить так:
"Добре, я піду. Але якщо мене поранять чи зламає нервово - мене ж не відпустять. Я застрягну."
➤ Люди починають уникати мобілізації будь-якою ціною, бо бояться не смерті, а того, що їх не звільнять після поранення.
Підсилення негативних історій
Усі чують або читають реальні кейси:
- "Не відпускають навіть після трьох поранень"
- "Чоловік з ампутацією 8 місяців не може оформити звільнення"
➤ Це формує образ армії як машини без серця.
🧭 До чого це веде?
Зростає кількість людей, які переховуються або емігрують.
Знижується кількість вмотивованих добровольців.
Падає репутація армії, навіть серед тих, хто її поважає.
Загальна мобілізація стає повільнішою і складнішою.
🔑 Що могло б ЗМІНИТИ цю мотивацію?
Публічні кейси справедливого звільнення й реабілітації.
➤ Коли люди бачать, що про поранених дбають - мотивація зростає.
Прозорі правила і строки служби.
➤ Якщо людина знає, що після поранення її точно відпустять - це додає впевненості.
Державна підтримка ветеранів - не лише на папері.
➤ Працевлаштування, психологічна допомога, статус - це все формує повагу до армії.
Латинська Америка - рекламу у кожну фавелу і проблемні райони - і знайдуться мотивовані.