Документальний фільм “НЕвідомі українці. Кирило Осьмак” відвідали перші глядачі

Команда документального продакшену “Сектор правди”, яку очолює вже доволі відома в Україні режисерка Марія Яремчук, звикла до феномену: не ми обираємо тематику наступного проєкту, кіно обирає нас. Так було, наприклад, з документально-дослідницьким екшеном “Повстанське танго”. На зйомках стрічки “Жива УПА. Орест” нам подарували оригінальні матеріали одного з повстанських архівів, які містили копії допитів службою безпеки ОУН киянки-повстанки, подвійної агентки УПА - НКВС Людмили Фої. Дослідивши архіви супротивної сторони, ми порівняли свідчення і за документами відновили канву тієї реальної шпигунської історії. 

Так стало і зараз. Ідею зняти фільм про невідомого широкому загалу Президента України нам подала його донька пані Наталія Осьмак під час презентації одного із проєктів циклу “Жива УПА” у 2017 році. Тема була стовідсотково наша. Однак спочатку брак фінансування, а потім початок повномасштабного вторгнення відтермінували роботу над стрічкою. Лише цьогоріч Український культурний фонд виділив дуже скромний бюджет для зйомок. 

Проте, Марії Яремчук із “Сектором правди” мінімальний бюджет не первина. Режисерка не тільки зняла  якісний 50-хвилинний історичний документально-дослідницький фільм. Вона започаткувала новий кіноцикл “НЕвідомі українці” на надзвичайно високій ноті - розповіддю про постать Кирила Осьмака - засновника і Президента Української Головної Визвольної Ради (УГВР) - підпільного парламенту часів Другої світової війни та початку радянської окупації. Створена взимку 1944 року за ініціативи УПА та ОУН(б), УГВР стала органом політичного керівництва визвольним рухом. Кирило Осьмак не тільки був обраний Президентом УГВР, а й вважається розробником і натхненником основних державотворчих документів.

У фільмі “НЕвідомі українці. Кирило Осьмак” історію батька розповідає його дочка - пані Наталія. У стрічці наче переплітаються дві глибоко драматичні лінії доль: засудженого до 25 років ув’язнення, жорстоко катованого НКВС батька і доньки, яка знайомилась з ним за листами з неволі, спогадами побратимів по боротьбі. Та завдяки архівним документам, які старанно збирала багато років.

Передпрем’єрні покази фільму “НЕвідомі українці. Кирило Осьмак” відбулись у Києві, Тернополі та німецькому місті Гуммерсбах. Українська публіка гаряче відгукнулась як на естетику стрічки, так і на драматизм піднятої в ній теми:

• Фільм сприймається на одному подиху. Таке несподіване режисерське рішення: про життя людини, політика такого масштабу розповідає не відсторонений спікер, а донька. Від цього історія політичного діяча набуває щемної людяності.

• Стрічка геть не відповідає моїм очікуванням! Я думала, що це буде такий собі сухий переказ ще однієї біографії. Але ні. Я напереживалася так, наче подивилась художній фільм, заснований на реальних подіях. Це дуже вдалий хід, що біографію батька розповідає пані Наталя Осьмак.

• Переживаєш разом із героїнею цей момент просвітлення, коли вона каже, що після прочитання листів батька її життя і вона сама змінилися. Це співзвучно нам, бо й у житті нашої нації трапилися події, після яких все радикально змінилось. І ми самі теж змінилися. Це був такий момент синергії.

• Фільм розкриває одну важливу і болючу для нашого народу істину: якщо нація отримує щось вагоме, то це означає, що про це хтось колись дуже сильно мріяв і хтось колись дуже сильно страждав. Ми це не оцінили, бо інакше всі б знали такі імена, як Кирило Осьмак. Тому й доводиться тепер нам страждати і тільки мріяти про мирне майбутнє.

Відгуки глядачів - безцінні. Адже вони свідчать, що фільм “НЕвідомі українці. Кирило Осьмак” досяг своєї мети і не залишив байдужими поціновувачів документалістики. Відгуки свідчать і про те, що, попри війну, брак коштів та специфіку політичних тенденцій у висвітленні історії, такі постаті, як Президент УГВР Кирило Осьмак мають бути на чільних сторінках підручників історії, наукових праць, на екранах телевізорів і кінотеатрів. Це - наша справжня історія, тривале ігнорування якої нам дуже болісно відгукується сьогодні.

Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.