G.I.Bill для України. Як державі перезапустити ветеранську політику?

У воюючій країні ветеранська політика має бути серед ключових пріоритетів. Більше десяти років триває збройна агресія Росії проти України. Ми б мали вже масштабувати успіхи і модернізувати цю політику з урахуванням потреб ветеранів великої війни, але до цього часу розбираємось із базою –– доступом до якісної медицини та реабілітації, можливостями перекваліфікації та працевлаштування, інтеграцією у громади. Військові роблять на фронті неможливе, а влада і досі не подужала елементарне.

Бюджет (не) для ветеранів

Станом на травень 2024 року, в Україні було офіційно зареєстровано 1,2 мільйонів ветеранів і ветеранок. Після завершення війни, з урахуванням членів сімей, цифра може становити 5-6 мільйонів осіб. У проєкті Державного бюджету на 2026 рік бачимо  зростання фінансування ветеранської політики –– плюс 7,1 млрд грн або на 52% більше, ніж було в бюджеті-2025. Але не поспішайте радіти: 43% від такого зростання видатків буде спрямовано не на лікування чи гранти для ветеранів, а на будівництво та утримання Національного військового меморіального кладовища. Надважливий проєкт, що мав би бути взірцем прозорого розпорядження коштами, але і цей іспит влада ганебно завалила.

Безпосередньо на потреби ветеранів і ветеранок передбачається 17,9 млрд грн. І це лише 0,4% від загальних видатків Держбюджету-2026. Я наведу приклад, а ви самі оцінюйте адекватність суми. У 2024 році казна недоотримала 20 з гаком мільярдів податків від грального бізнесу, а в поточному році втрати вже перевищили 10 млрд. Тобто, ветеранам дають трохи більше, ніж «пробачили» незаконним казино.

 Ключові напрями фінансування:

- компенсація на житло ветеранам та ветеранкам з інвалідністю І та ІІ групи – 5,7 млрд грн (+1,7 млрд до 2025 року).

- психологічна допомога, професійна адаптація, розвиток спорту, одноразова грошова допомога, спеціальні програми підтримки – 4 млрд грн (+2,6 млрд).

- фахівці з супроводу ветеранів та ветеранок – 2,9 млрд грн.

- фінансування ветеранських просторів – 1,1 млрд грн (+0,6 млрд).

Медична і психологічна реабілітація

Поранення, контузії, ПТСР, інвалідність — реальність, у якій перебувають українці, що пройшли пекло бойових дій. Перше, що вони мають отримати від держави та суспільства — гарантований доступ до медичних послуг. Як у спеціалізованих медичних закладах, так і у звичайних лікарнях. Це питання справедливості: люди, які втратили здоров’я за державу, мають повне право вимагати від неї допомоги для його відновлення.

На жаль, ця аксіома не завжди виконується: допускаються порушення прав військових, механізм відшкодувань дуже забюрократизований і складний. Проходження ВЛК після поранень самі ж військові називають системним приниженням людської гідності.

Виправлення цих проблем –– задача народних депутатів. Марно просити «слуг» займатись законодавчим захистом ветеранів, але я закликаю їх бодай не перешкоджати в цьому «Розумній Політиці» та іншим притомним опозиційним силам.

Робота, бізнес, соціалізація

70% ветеранів були офіційно працевлаштовані до мобілізації і більше половини потребуватимуть працевлаштування після повернення до цивільного життя.

Сьогодні лунає контраверсійна теза, мовляв, ветерани не пам’ятають, що таке мирне життя. Ні. Держава повинна зробити так, щоб була можливість почати нове, щоб це був поштовх, а не глухий кут. Ідеться, перш за все, про гарантовані можливості набуття будь-яких професій і ведення підприємницької діяльності.

Величезні можливості для професійної реалізації ветеранів і ветеранок криються в оборонці. Їхні знання і досвід –– ключ до захищеності держави у майбутньому, до якісних змін Сил оборони та ОПК. Колосальний і поки невикористаний потенціал у розвитку ветеранського бізнесу. За різними оцінками, більше 60% ветеранів після війни хотіли б мати власну справу. Це сотні тисяч потенційних підприємців і, що важливо, роботодавців. Тож філософія ветеранського бізнесу як драйвера економіки є цілком реалістичним сценарієм.

Наявність роботи, залученість в економічне життя країни та громад вже є величезним кроком у соціальну реінтеграцію ветеранів і ветеранок. Утім, це не знімає з держави і суспільства обовʼязку працювати над створенням системи відновлення ветеранів,  психологічної реабілітації, освітніх, соціальних, житлових програм.

Досвід США

Україна не є першопрохідцем ветеранської політики. Є досвід інших країн, на який нам можна і потрібно спиратись. Взяти США –– 19 мільйонів ветеранів (дані за 2023 рік); 2,5 млн ветеранських підприємств із сукупним доходом у понад $1 трлн, що еквівалентно 4,89% ВВП держави.

Фундамент цього успіху був закладений після Другої Світової програмою підтримки ветеранів G.I.Bill (Закон про реінтеграцію військовослужбовців). Експерти називають його зразковим не лише у вимірі соціальної підтримки, але й публічних державних інвестицій. Програма була спрямована на підтримку молодих родин, передбачала вигідну житлову іпотеку, податкові пільги, надавала кошти на купівлю ферми та започаткування бізнесу.

 Її «родзинкою» стало фінансування безкоштовної професійної та вищої освіти для ветеранів. Завдяки цій програмі США отримали 14 лауреатів Нобелевської Премії, трьох суддів Верховного Суду, трьох Президентів, десяток сенаторів, два десятки лауреатів Пулітцерівської Премії, тисячі фахових юристів, економістів, бізнесменів, будівельників та представників інших сфер.

Результат –– мільйони американців, яким держава допомогла пережити жахіття війни, знайти себе і стати успішними. Податкові надходження за рахунок реалізації освітніх програм у межах G.I.Bill, за різними оцінками, у 8-10 разів перевищили обсяг інвестованих коштів. Існує думку, що саме G.I.Bill сприяв становленню американського середнього класу та стрімкому розвитку громадянського суспільства. Про важливість подібних програм я говорив під час нещодавнього відрядження до Вашингтона на зустрічах із американськими політичними і громадськими діячами.

Чому б цей позитивний досвід не використати в Україні? Нагадаю, з 26 лютого 2026 року набере чинності ухвалений Закон «Про  ветеранський бізнес». У ньому закладені фінансові стимули, квоти для бізнесу ветеранів на участь у тендерах тощо. 

Загалом правильний, але все ж напівкрок –– закон зовсім не схожий на аналог G.I.Bill. Але ще є час це виправити: підійти стратегічніше, змістити акцент на освіту, паралельно із цим створивши стимули й для всієї освітньої галузі. Правильні нормативні акти щодо наповнення закону можуть стати конкретними кроками із запуску українського варіанту G.I.Bill. Стати проявом вдячності і поваги держави до ветеранів і ветеранок, про що багато сказано і так мало зроблено.