Про протиставлення бізнесу громадянському суспільству

Найгірше що можна придумати, це почати протиставляти бізнес громадянському суспільству і вирішувати, хто більше робить для руху країни вперед.

Безумовно, ми хочемо мати заможну країну, а для цього конче потрібно створювати сприятливі умови ведення бізнесу. Безумно, успішні підприємці створюють додану вартість і робочі місця.

Але.

По-перше, роблять вони це не для суспільного блага, а з метою отримання прибутку. Тому не потрібно жертовність якоїсь. Бізнес робить бізнес щоб заробити гроші. І додатковий ВВП чи пару десятків робочих місць - це просто побічний продукт. І це нормально. Але це якраз і створює запит на контроль бізнеса з боку суспільства. І яскравим прикладом необхідності якої є забудова Києва, особливо у порівнянні із забудової Варшави. І видно, де домінують інтереси громади, а де окремих бізнесменів, що максимізують прибуток. Другим прикладом є європейська інтеграція. Це завжди історія успіху для країни. Але для певних бізнесменів це буде означати "кінець". І там і там суспільство має контролювати апетити окремих бізнесменів. В тому числі щоб вцілому вигравала економіка, а значить і середній підприємець.

Друге - громадянське суспільство в Україні є дуже важливим елементом руху країни вперед. І розумний бізнес це розуміє. Перший Майдан, що зробив цивілізаційний вибір, і другий Майдан, який цей вибір відстояв, витягло громадянське суспільство. Так, бізнес, розумний бізнес, підтримував Майдани. Але серед героїв небесної сотні не було підприємців мільйонерів.

І саме громадянське суспільство витягло перші тижні війни. Яке складалось в тому числі з багатьох підприємців. Частина з яких вже не повернеться.

І. Ключове. Не всі підприємці однаково корисні. Не всі вони рухають економіку країни вперед.

Чи сприяє розвитку економіки країни бізнесмен, що паразитує на державних компаніях і розвиває скоріш корупцію, ніж економіку? Скільки робочих місць він створив, а скільки через нього не народилось? Питання риторичне.

Чи сприяє розвитку економіки бізнесмен, який досі користується методами 90-х не даючи проводити чесну приватизацію, створюючи проблеми на державному заводі, відлякуючи потенційних конкурентів при продажі? Скільки мільярдів доларів інвестицій не зайде через нього в країну і скільки робочих місць і додаткових пунктів ввп ми втрачаємо?

Чи сприяє розвитку економіки бізнесмен, якій будує свої бізнеси за принципом піраміди, розводячи іноземних кредиторів на мільярди доларів? Скільки тепер українських компаній не зможе вийти на ринок запозичень і наскільки дорожче це буде для тих, хто зможе?

Чи сприяє розвитку економіки бізнесмен, що свідомо користується проблемою з верховенством права в країні і не сплачує свої кредити вітчизняним банкам? В результаті чого банки вимушені значно уважніше ставитись до ризиків при видачі кредитів. Як швидше без таких кроків могло б зростати кредитування в Україні? Як багато робочих місць це б могло створити?

Тому не всі бізнесмени однаково корисні. Так само як і не всі члени громадянського суспільства. Як активісти, що за гроші блокують будівництва, чи то оплачені конкурентами, чи то вимагаючи гроші в забудовника.

І тому без інституту репутації нікуди. Впершу чергу у бізнесі.

Тому дивно, коли кажуть, що на такі речі треба закривати очі.

І так, саме суспільство може і має відслідковувати цю репутацію. Як серед політиків, так і бізнесменів. Бо це врешті решт той стимул, який має змусити змінити деструктивну поведінку. Бо відсутність цього інституту в Україні є однією з причин, чому ми найбідніша країна Європи. Бо без довіри сучасну економіку не побудуєш. А в Країні дуже низький рівень довіри всередині суспвльства. Чому? Бо кидають.

Тому дивно, коли суспільству пропонують закривати очі на те, як саме веде свій бізнес бізнесмен. І коли раптом протиставляють бізнес і громадянське суспільство. Бо бізнес має бути його частиною. Впливовою. Але частиною. І це точно не про протиставлення.