Стандарти, сумісність, масштаб — три виклики української оборонної промисловості

Индустрия дронов

Defense Tech Valley 2025 став подією, яка об’єднала виробників, військових, інвесторів та міжнародних партнерів. Захід не лише продемонстрував десятки нових рішень у сфері оборонних технологій, а й оголив ключові виклики: потребу в стандартизації, масштабуванні виробництва й орієнтації на потреби війська. Про те, що вразило, а що змушує замислитися над майбутнім українського defense-tech, – у колонці Ярослава Гончара, голови ГО «Аеророзвідка».   

Технології, відірвані від реальності

Захід об’єднав чимало різної аудиторії. І, як на мене, мав комунікаційну мету. Адже окрім стендів виробників відбувалося чимало панельних дискусій, сайд-івентів.  

Звісно, захід став майданчиком для залучення інвестицій. Організатори звітували про кількість, власне, тих, хто приїхав, щоб  вкласти гроші. І трекали, чи знайшли ці інвестори виробників, з якими домовились про співпрацю.

Була величезна кількість безпосередніх користувачів — військових. Вони активно цікавилися, як працює та чи інша розробка, які можливості відкриває. 

Тож Defense Tech Valley 2025 став місцем зустрічі різних аудиторій — від інвесторів з усього світу до виробників та військових, які очікують застосування представлених рішень на практиці.

Які саме рішення представили виробники, чи були серед них справді проривні новинки і наскільки вони відповідають реальним бойовим потребам? На мою суб’єктивну думку, чимало експонатів — це вже попса в світі defense-tech: рОботи усіх можливих різновидів. Утім, наприклад, я не побачив морських безекіпажних дронів. І дуже обмежено — літаковий тип. 

Звісно, участь взяли не всі виробники. І на це є зрозумілі причини: хтось вже зайняв свою нішу, має замовлення і просто виконує свою роботу. А деякі виробники, як от морських дронів, це безпосередньо підрозділи, які, вочевидь, не будуть «світитися». 

Якщо узагальнювати, то чимало розробок — це, грубо кажучи, фантазії на тему, далекі від реальних бойових потреб. Але були й такі розробки, що просто вкладай гроші, масштабуй і застосовуй на полі бою. 

Фото: UNITED24 Media

Від ідеї — до заводу

Що впало в очі: це комунікаційний перехід, зміна риторики. Якщо всі попередні роки ми тільки й чули, що хвалебні оди виробникам, на кшталт: «Ви наші сонечка, на вас все тримається, пропонуйте ще більше». То сьогодні це більш виважений і раціональний меседж: ідей достатньо, потрібно забезпечити необхідні виробничі потужності. Адже наскільки крутим не був би виріб, якщо це 5-10 одиниць — вони не закриють потреби навіть одного підрозділу. Не потрібно нескінченно вдосконалювати, додаючи якусь кнопочку на пульті чи лампочку, потрібно випробувати — показати ефективність — застосовувати. 

Ще один важливий акцент: виробникам слід думати про споживачів. Чи дійсно саме це потрібно? Чи дійсно це корисно? Чи це нововведення справді змінить щось, чи просто прояв геніальної інженерної думки?   

Не потрібно розпорошуватися і працювати над десятком дронів. Визначте, у чому ви найсильніші — і виготовляйте. Але у потрібній кількості. Щоб не було цих історій: «Ми придумали розвідника, донаведення й ураження, але жодного прототипу не випустили». Просто концептів чогось — вже замало. Точніше, концептів різних на кожному кроці, а де вони на полі бою? 

Тож ще раз звернення до виробників: вигадано достатньо, пора почути, що вам говорить користувач. Створюйте те, що потрібно військовим.  

Наступна тенденція, яка прослідковувалася на Defense Tech Valley 2025: час відходити від «зоопарку» дронів та техніків, а робити акцент на стандартизації, сумісності різних технологій та інтеграції з уже наявними бойовими системами, тією ж DELTA. 

Але виробники досі перебувають на стадії R&D: генерують ідеї, але не переходять до серійного виробництва. Пора поставити крапку і сказати: «Достатньо вдосконалювати — тепер я це масштабую».  Це не романтика інженерії, а буденна, часто нудна робота. Але вона вкрай необхідна, бо у військового користувача питання просте — чим воювати тут і зараз.

Звісно, є низка об’єктивних чинників, які не дозволяють перейти до масштабування. Наприклад, відсутність тих же інвестицій. Але і певна відірваність від життя — також вагомий фактор. 

Приклад. На одному зі стендів демонструють боєприпас з лазерною системою наведення. Все круто. Зрозуміло, як це працює. Але що з характеристиками? Вага — 2 кіло. Дальність — 5-10 кілометрів. Ціна цього додаткового елемента на дрон — 1000 євро. Але чи є на відстані п’яти кілометрів цілі, на які варто витрачати такі гроші? Ми тисячею євро будемо розбивати бліндажі? Невже немає дешевших рішень для таких задач? Спойлер: звісно, є. І працюють. Тож крута технологія так і залишиться просто ідеєю, бо вона відірвана від реальності. 

Чому не розвивати чи не вдосконалювати технології Deep Strike? Адже у нас війна на виснаження і удари вглиб по території ворога — на часі. Здешевлення ударів і підвищення їхньої точності — на часі. Достатня кількість роботів — на часі. 

Це може бути пов’язане зі ще однією неприємною тенденцією: скочуванням у чисту комерцію. А за цією жагою заробітку втрачається головне: перемога у війні. Тож цьогоріч вперше прозвучала теза, адресована виробникам: всіх грошей світу ви не заробите. Зараз саме час визначитися: що ви хочете і можете робити. Так, нехай це буде і заробіток. Але розробка, за яку ви хочете грошей, має бути потрібною війську. До повномасштабки ніша була вільна. Зараз її «забили» ідеями. Тепер потрібно відфільтрувати і залишити життєздатні. 

Фото: UNITED24 Media

Уніфікація і стандартизація: хто повинен взяти це на себе?

У цьому морі ідей зринає також питання уніфікації технологій. Так, всі розуміють, що це потрібно. Але хто визначить, як це має бути? Хто скаже, що фарбуємо дрони в чорний, а не зелений, наприклад? 

З одного боку держава створила умови довіри до виробників. Достатньо провести заводські випробування, надати протокол — і все, на основі цього вже можна продавати Силам безпеки і оборони. Це максимальний рівень довіри до виробника. Ще до 2022 року ситуація виглядала зовсім інакше: усе зводилося до численних перевірок, комісій, тестів і досліджень.

З іншого боку, якщо дати можливість замовнику, наприклад Міністерству оборони, висувати вимоги до уніфікації, то, військові, звісно ж, їх озвучать. Але хто зможе втілити всі ті вимоги у життя? Бо військовим потрібні більша дальність польотів, сильніші ураження, потужніший двигун і т.д. З іншого боку є потреба в будь-яких засобах, які здатні завдавати ураження ворогу. Тож в цій ситуації, в стадії активної війни, складно говорити про уніфікацію, стандартизацію, яка мала б йти з боку замовника. Тому слід покладатися на ринок. Так, це доволі ідеалістичний погляд. Утім іншого рішення не бачу. Лише виробники зараз можуть сказати: «Який би не був борт, у лівому верхньому куті — швидкість, у правому — висота». І все. Ніхто не міняє місцями, не «вдосконалює». Але ж цього ніхто не озвучив, тому кожен робить по-своєму. 

Тому питання важливе, потрібне, але якогось готового алгоритму, який би розв’язав цю проблему, все ще немає. 

Але якщо виробник хоче зайти в підрозділ, то має розуміти: чим тут вже користуються, з якими системами взаємодіють, як можна вписати своє рішення в наявну модель ведення війни, а не пропонувати принципово нові рішення, які неможливо заметчити навіть з усіма любленим «мавіком».   

Утім було чимало позитивного. Що мені сподобалося і запам’яталося  —  це системи управління для НРК. Так, кожен свого наземного дрона розробляє, а для системи управління мають два-три варіанти. Тобто вони зосереджуються’ на розвиткові та вдосконаленні окремих елементів: гусениць, коліс, поворотних механізмів, а систему управління не чіпають. Бо навіщо? Якщо вже є перевірене рішення. 

Також з'являються нішеві виробники, які зосереджуються на виготовленні не всього дрона, а роблять певний модуль, мотор чи антену. Це якраз ознака уже більшої зрілості ринку.

Тож ми будемо рухатися не лише в бік інвестицій, а й у бік структурування ринку, переходу від мільйона ідей до реального виробництва, яке здатне закривати потреби війська, до маленького — але заводу. Так, це складно, потребує врахування безлічі факторів, безпекового в тому числі. Утім інакше — ніяк. Мають бути належні обсяги, а це — не 10 штук. Потрібно вчитися робити 1 000, 10 000 і більше.

Тож, на мою думку, впродовж наступного року ми побачимо: хто зміг, а хто ні. Бо це справді виклик. Складніший і більший, ніж вигадати «щось».   

Буде об’єднання виробників. Принаймні має бути: об’єднання, укрупнення, колаборації, поглинання… Це буде рух у бік зростання. І хто далекоглядний і стійкий - пройде цей шлях від дослідницького центру до виробництва. 

Фото: UNITED24 Media

Українська зброя для Європи

Тішить, що є інтерес іноземних партнерів. Для нас технології, розробки, інновації стали буденністю. А для партнерів все — новинка.  Бо ми продемонстрували геть іншу війну, яка потребує іншої тактики, іншої зброї, якої в них немає. Тому найбільш спраглими до інформації були наші гості з-за кордону. У них вже є усвідомлення, що наявність танків чи солдат з модними гвинтівками нічого не гарантує. Війна змінилася. А вони не мають відповідної зброї. 

Так, на них поки ніхто не нападає. Тож і темп переозброєння дещо розмірений, розрахований на десятиліття. Але дії росіян змушують замислитися і прискоритися. Тому були закордонні візитери, які мали чіткий намір: проінвестувати у виробництво зброї. Не чогось конкретного, а знайти і спрямувати гроші в те, що зможе забезпечити перевагу на полі бою. 

Європейці готові купувати. В тому числі покриваючи частково і наші потреби в зброї. Тож маємо розвиватися. І це тривала історія. Адже кожна зброя чи техніка вимагає обслуговування, вдосконалення, навчання. Тож «підсаджувати» Європу на українську зброю — це стратегічно і далекоглядно.