Ветерани у системі пробації: як Україні будувати власні успішні кейси підтримки

Кількість ветеранів у системі пробації невпинно зростає. Однак питання включення пробації у ветеранську політику залишається відкритим. Для ефективної підтримки ветеранів пробація має розвиватися як інституція допомоги, а не лише контролю - з чіткою системою дій та підготовленими кадрами.

І цифри це підтверджують: якщо цьогоріч у липні під наглядом пробації перебувало 834 ветерани, то вже на кінець жовтня - 1045. Найбільше таких осіб - у Дніпропетровській та Волинській областях. Саме Волинь сьогодні стала своєрідним авангардом: тут проводять офлайн-зустрічі, на яких працівників пробації навчають правильно комунікувати з ветеранами, аби уникати повторної травматизації. Утім, у масштабах країни це нині радше виняток, і питання підтримки ветеранів у пробації постає дедалі гостріше.

29 листопада 2024 року було ухвалено Стратегію ветеранської політики на період до 2030 року та затверджено Операційний план заходів до 2027 року. Попри масштабність документа, у ньому не прописана чітка роль пробації. Це втрата можливості: інтеграція пробації у ветеранську політику могла б підсилити систему соціальних послуг і зробити їх більш адресними. Адже пробація - це саме та ланка, яка здатна не лише контролювати, а й скеровувати ветеранів до потрібних сервісів – давати шанс на зміни.

Подвійний статус і подвійний тягар

Людина, яка віддала частину життя захисту держави, може опинитися під наглядом пробації через вчинення кримінального правопорушення. Для суспільства це парадокс і когнітивний дисонанс: ким вважати цю людину передусім - героєм чи порушником закону?

Проста аналогія. Уявімо футбольну команду. Є гравець, який у вирішальний момент забив переможний гол, але одного разу випадково відправив м’яч у власні ворота. Чи перестає він бути важливим для команди? Ні, його внесок залишається беззаперечним. Але й помилку теж не можна ігнорувати. Так само й із ветеранами: їхні заслуги не зникають, але й проблеми потрібно вирішувати. Тут не обійтися без правильної комунікації: ветеран – людина, яка пройшла війну, залишається героєм, але оступитися може будь-хто. Другий шанс і можливість повернутися до нормального життя - ключ до ресоціалізації. Важливо, щоб суспільство бачило приклади успіху: ветеранів, які пройшли пробацію, ресоціалізувалися, працюють, займаються бізнесом, волонтерством, допомагають іншим. Бо такі історії руйнують стигму й формують довіру.

Також важливо пам’ятати, що серед ветеранів, які потрапляють до пробації, є й такі, які ще до війни мали труднощі в мирному житті: сімейні конфлікти, залежності, проблеми із законом. Війна не усунула цих викликів - вона лише "поставила їх на паузу". А після повернення додала нових: посттравматичний синдром, поранення, втрати побратимів, відчуття несправедливості.

Їхнє життя можна уявити як людину з важким наплічником і незалікованою раною. Війна не зняла цього тягаря, а навпаки - в рюкзак поклали ще більше каміння, стара виразка знову відкрилася й додалися нові проблеми. Тож кожен крок стає подвійно важким.

Довоєнні проблеми, помножені повномасштабною війною

Ще до 2022 року проблеми психічного здоров’я серед ветеранів були очевидними: фіксувалися випадки ПТСР, тривожних станів, бракувало доступних програм реабілітації. Водночас масштаби явища були меншими, адже бойові дії не охоплювали стільки людей і не мали такої інтенсивності.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація різко загострилася. Масштабність війни та кількість залучених військових призвели до того, що шляхи лікування й соціальної підтримки значно подовшали, а попит на допомогу в рази перевищує можливості системи. Мовою цифр: в Україні станом на 1 липня 2022 року налічувалось майже 440 тисяч учасників бойових дій, а наприкінці 2024 року – їх кількість сягнула майже 1 мільйон осіб.

Не менш гострою стала проблема працевлаштування. Молоді військові, які пішли на фронт ще під час навчання, так і не отримали диплом або не здобули цивільного професійного досвіду. Їхні військові спеціальності часто не мають застосування у цивільному житті. Ті ж, хто мав кваліфікацію до війни, нерідко стикаються з її "застаріванням": технології змінюються швидше, ніж триває війна. Це створює запит на масштабне професійне перенавчання, адже конкуренція на ринку праці висока, особливо за добре оплачувані місця.

Далі – бюрократія та пільги. Ще до 2022 року отримати статус УБД та пільги було складно й заплутано. З початком повномасштабної війни кількість ветеранів різко зросла, звернень стало так багато, що система не справляється, а процеси стали ще складнішими й довшими.

Додатковий виклик - інтеграція ветеранів у цивільне середовище. Частина суспільства виявилася неготовою до їхнього повернення. Самі ж військові часто важко адаптуються, сприймаючи буденні труднощі як прояви глибокої несправедливості. Це створює ризики антисоціальної поведінки, включно з кримінальною. Ситуацію ускладнює й неконтрольований обіг зброї, яка повертається з фронту.

Роль пробації: від контролю до підтримки

Усе це формує подвійне завдання для системи пробації. З одного боку, вона має справу з ветеранами як із людьми, що виконали свій обов’язок перед державою. З іншого - з громадянами, які потребують підтримки у подоланні серйозних соціальних та психологічних проблем, що можуть призвести до повторних правопорушень.

Що для цього потрібно зробити? Як допомогти ветеранам адаптуватися до мирного життя, не завдаючи їм повторної травми. Йдеться не просто про юридичний супровід чи формальне виконання покарання. Мова про роботу з людьми, які бачили війну, смерть, втрату побратимів, і які залишили частину себе на полі бою.

Формування спеціалізованих кадрів пробації. Сьогодні пробація в Україні укомплектована переважно юристами. Це професіонали, які чудово знають законодавство, однак не завжди володіють навичками комунікації з людьми, що мають травматичний бойовий досвід. У випадку ветеранів цього виявляється замало. Потрібне не тільки знання законів, а й тонке розуміння людської психіки, механізмів подолання стресу, роботи з ПТСР. Без спеціальної підготовки навіть найпростіша спроба "з’ясувати подробиці" може призвести до повторної психологічної травми. Це як пожежник, який іде гасити вогонь без захисного спорядження. Він має найкращі наміри, але кожен його крок може лише посилити небезпеку. Так само і під час спілкування з ветераном - необережне слово чи запитання здатне знову відкрити психологічну рану.

З цього випливає потреба у формуванні спеціалізованих кадрів пробації для роботи саме з ветеранами. Це мають бути фахівці з психологічною, соціальною чи педагогічною освітою, які проходять спеціалізоване навчання й регулярно підвищують кваліфікацію. Такий підхід дозволив би мінімізувати ризики повторної віктимізації та змістити акценти: пробація перестає бути каральним інститутом і стає інститутом підтримки.

Запровадження вхідного скринінгу для осіб із бойовим досвідом. Також необхідно створити та застосовувати вхідний опитувальник (скринінг) для ветеранів і осіб із бойовим досвідом, які ще не мають офіційного статусу. Він має виходити далеко за межі формальних запитань - коли служив, коли демобілізувався, чи оформив статус. Скринінг має охоплювати психоемоційний стан, проблеми з працевлаштуванням, доступом до медицини, соціальними гарантіями, рівнем підтримки родини.

На основі такого опитувальника можна розробити чіткі алгоритми дій. Наприклад:

• якщо виявлено проблему з працевлаштуванням - направлення до центрів зайнятості;
• є ознаки психологічної кризи - скерування до психолога або ветеранського центру;
• наявна соціальна вразливість - залучення громадських чи волонтерських організацій.

Інтеграція категорії "ветерани" у Банк ресурсів пробації. Ці механізми мали б інтегруватися у Банк ресурсів пробації - систему, що акумулює всі можливості допомоги клієнтам пробації, зокрема ветеранам. Дуже важливо, щоб категорія "ветерани" була внесена до неї окремо. І щоб спеціальний працівник, відповідальний саме за роботу з ветеранами, постійно оновлював цей банк. Адже ресурси - це не лише локальні послуги громади, а й онлайн-консультації, групи підтримки, безкоштовні програми психотерапії. Тут варто окремо зауважити: одна сесія у кваліфікованого психотерапевта коштує понад 2000 грн, а для покращення ментального здоров’я потрібен повноцінний курс сесій. Для більшості ветеранів це непідйомна сума. Якщо система пробації не надає доступу до безоплатних послуг, то будь-які поради залишаються лише формальністю. Водночас ключовим має стати створення працівником пробації протокольного порядку пріоритетів. Наприклад, якщо ветеран не має базових ресурсів для життя - першочергово вирішуються соціальні й побутові питання. Якщо ж він страждає від флешбеків і депресії - паралельно мають запускатися психологічні й соціальні втручання.

У цьому контексті велике значення має налагодження співпраці пробації з іншими установами. Працівник пробації не має залишати ветерана сам-на-сам із бюрократичною машиною. Його завдання - не лише скерувати людину, а й забезпечити попередні домовленості з відповідними фахівцями чи установами, щоб процес ішов швидше й без надмірних нервових перевантажень. Адже саме зіткнення з бюрократією часто стає тим чинником, що поглиблює агресію, апатію або відчуття відчуженості у ветеранів.

Залучення ветеранів як волонтерів пробації. Окремим перспективним напрямом є залучення самих ветеранів як волонтерів пробації. Ті, хто вже пройшов шлях ресоціалізації, можуть стати живими прикладами для інших, своєрідними маяками, які показують: життя після війни і навіть після помилки можливе. Для ветеранів така участь стає джерелом відчуття потрібності та інтегрованості у соціум, а також робить громади стійкішими й безпечнішими.

Робота з родинами ветеранів. Ще одна критично важлива площина - це родини ветеранів. Дуже часто дружини, діти чи батьки очікують повернення тієї самої людини, яку знали до війни. Але додому повертається інша - зі зміненим світоглядом, з бойовим досвідом і травмами, які не завжди видно зовні. Чоловік сподівається, що дружина розумітиме його так, як розуміли побратими, утім, досить часто, два світи не співпадають. Виникають конфлікти, розлучення, а іноді й втеча в алкоголь чи інші деструктивні способи "забутися". Розпад родини поглиблює травму й підвищує ризик повторних правопорушень. У цій ситуації пробація могла б виступати посередником між ветераном, його сім’єю та профільними організаціями. Спрямування родин до спеціалізованих психологів і центрів підтримки - це не додаткова опція, а необхідна умова успішної ресоціалізації. Адже без залучення найближчого оточення повернення ветерана до нормального життя залишається неповним.

Наступні кроки: українська модель підтримки ветеранів у пробації

Ефективна робота з ветеранами у системі пробації вимагає комплексного і продуманого підходу, який поєднує міжнародний досвід і українські реалії. Іноземні практики, зокрема ізраїльські методики психологічної підтримки, є цінними орієнтирами, але Україні потрібна власна модель ресоціалізації, адаптована до масштабів та специфіки російсько-української війни.

Нині вже створена робоча група, яка розробляє підходи до інтеграції ветеранів у систему пробації. Експерти Проєкту ЄС "Право-Justice" готові надавати практичні поради та експертні рекомендації, щоб цей процес був максимально ефективним – пробація не лише контролювала, але й підтримувала ветеранів у поверненні до мирного життя.

Розробка і впровадження української моделі підтримки ветеранів у пробації - це не про створення "нової пробації" чи концептуальну зміну всієї системи. Йдеться про спеціалізований підхід у межах уже наявної структури, який додає до її функцій важливу складову - підтримку й перенаправлення ветеранів до необхідних сервісів і фахівців.

При цьому варто наголосити: мова не про всіх ветеранів, а лише про тих, хто перебуває під наглядом пробації й водночас потребує комплексної допомоги - правової, соціальної, психологічної.

Напрацьовані пробацією ефективні алгоритми взаємодії з ветеранами можуть стати орієнтиром для інших державних служб. Пробація має всі передумови, щоб стати флагманом у системі державної підтримки ветеранів, адже поєднує професійний супровід із людяним підходом. У цьому - її сила: бути не лише інструментом контролю, а й довіри, підтримки та відновлення.