Депутат і держтаємниця: проблема допуску на тлі безвідповідальності та корупції

Більшість громадян України вважають, що народні депутати повинні проходити стандартну перевірку перед отриманням доступу до секретної інформації, а не отримувати його за спрощеною процедурою. Такі дані соціологічного дослідження, проведеного компанією "Active Group" 11 жовтня 2025 року за допомогою онлайн-панелі "SunFlower Sociology". 

Чому народ так вважає? 

Коники українських депутатів вже нікого особливо не дивують, але дуже напружують суспільство.

Інформація із звинуваченнями депутатів про участь у корупційних оборудках регулярно спливає у вітчизняних мас-медіа. Тут і постачання російської електроенергії, і афера з оплатою електричної енергії, поставленої споживачам з рфії, і закупівля для ЗСУ неіснуючих боєприпасів, і ще багато такого, що вимагає концентрованої уваги правоохоронних органів.

А чого варті чутки щодо регулярного отримання депутатами грошової допомоги у конвертах та прихованої співпраці з каральними рашистськими органами….Ці чутки офіційно не підтверджені, в усякому випадку поки що. Але, як каже народна мудрість: диму без вогню не буває.

Створюється враження, що наша законодавча влада важко хвора, і що чинне законодавство нікуди не годиться, раз дозволяє потрапляти у депутатські крісла отаким собі «коникам». Паршива вівця, як кажуть, всю отару паскудить. А якщо ця вівця не одна? Якщо їх багато? То ж не дивно, що кожен прикрий випадок призводить до все більшого зростання соціальної напруги.

Так, виверти нашої демократії, недосконалість її виборчого законодавства вже оскомину набили. Але от що цікаво – така хвороба притаманна не тільки молодій українській демократії, але й західним демократіям зі сторічної і більше історією.

Візьмемо для прикладу Німеччину. Депутат Бундестагу щомісяця отримує грошове утримання у розмірі 11200 Євро. Це при середньому заробітку в державі 4400 Євро. Проте, в цьому році депутати вирішили, що цього недостатньо, і збільшили собі утримання ще на 600 євро, мотивуючи це інфляційними процесами. Втім, якщо ви думаєте, що «бідні» депутати Бундестагу обмежуються тільки отими 12 тисячами грошового утримання (майже 10000 Євро після оподаткування), то дуже помиляєтесь. Німецькі депутати мають право на побічний дохід за умови, що робота в Бундестазі є їх основним видом діяльності. Депутат має звітуватися щодо побічного заробітку, якщо він перевищує 1000 євро на місяць. Закон поділяє побічні доходи на 10 груп. Перша – до 30000 євро на місяць, десята – понад 250000 євро на місяць. Депутат вказує не точну суму побічного доходу, а лише до якої групи він відноситься. Крім того, парламентарі мають декларувати власність у компаніях, де їм належить понад 25% власності. Та вони не вказують, чим займаються ті компанії і з якими іншими компаніями вони ведуть бізнес. А якщо не 25%, а 23%, то взагалі не вказують. Хоч це буде 23% у «Роснєфті». Представники мас-медіа та громадські організації, вважають, що така ситуація з доходами німецьких парламентарів – прямий шлях до конфлікту інтересів. Вони вважають, що в Кодексі поведінки парламентарів існує багато лазівок, а раз так, то завжди знайдуться люди, які готові ними скористатись. Але, як виявляється, можливість мати офіційно підтверджений великий дохід не є перепоною для ще більшого збагачення, що у 2018 році підтвердив скандал з отриманням колишніми депутатами Бундестагу Axel Fischer з ХДС та Eduard Lintner з ХСС. Зокрема, Axel Fischer отримав через підставні фірми з Азербайджану понад 3000000 євро на підкуп парламентарів та членів ПАСЕ, щоб вони «вірно голосували». Так, депутат Бундестага Карін Штренц отримала від Акселя Фішера в період з 2014 і до 2017 року 149900 євро. А ще були і цінні подарунки типу великих банок з кав’яром та золотих кольє з діамантами. Ось так. Але це тільки один з епізодів, який свідчить про серйозну хворобу європейської демократії. Це те, що стало, так би мовити, «надбанням громадськості». Пам’ятаєте про верхівку айсбергу? Якщо ви думаєте, що Німеччина швидше виключення, ніж правило, згадаймо скандал з Марин Ле Пен, так би мовити з обличчям ультраправих і триразовою кандидаткою у президенти Франції. Ле Пен звинувачують у нецільовому використанні європейських грошей, коли влаштовані Марин на посади помічників депутатів Європарламенту люди насправді працювали на неї та її партію «Національне об’єднання».

Але і випадок з Марин Ле Пен – це не виключення. У 2023 році нідерландське видання Follow the Money і німецька газета Die Welt повідомили, що 108 членів Європарламенту вимушено повернули загалом два мільйони євро, недоцільно використані в період з 2019 по 2022 рік.

Корупційні діяння, зловживання службовим становищем, хоч вони завжди потрапляють на перші шпальти газет та сайтів, є тільки частиною великих проблем, пов’язаних з системою потрапляння в органи законодавчої влади, хоча б тієї ж України.

Знайдеться дуже мало людей, які б не чули про численні скандали народних депутатів України, що як магнітом притягали до себе суспільний інтерес.

Дійшло до того, що окремих депутатів почали цитувати рашистські ЗМІ та відомі російські коментатори, такі як Ольга Скабеєва, Маргарита Симоньян та Володимир Соловйов. І те, що депутат, за власним твердженням, психічно неповноцінний - не виправдання.

Отож і питання – як людина, маючи проблеми із психікою, потрапила до депутатського корпусу, та ще й отримала доступ до державної таємниці. Не є великим секретом, що кожен депутат, отримавши мандат, разом з ним отримує і доступ до державних секретів.

Якщо депутата не зупиняла можливість підзаробити на підкупі, то чи спинить його можливість трохи підзаробити і на державних секретах? Це ж так легко. І зовсім легко дійти висновку, що чинне законодавство жодним чином не перекриває оті шпаринки, якими можуть у будь-який момент, в залежності від ситуації, скористатись представники органів законодавчої влади, зокрема – і нашої , для споживання державних секретів в якості товару.

Ну нехай вищі законодавчі органи Німеччини, Франції чи Угорщини, чи хай увесь Європарламент абияк ставляться до збереження таємниці. Там усе ж таки мир. Поки що. Хоча і тут не все так «демократично». Наприклад, у Польщі допуск до державної таємниці надається парламентарям після поглибленої перевірки національної контррозвідки, а не просто так за фактом обрання.

Та й то - там нещодавно вибухнув скандал із викриттям шпигунської російської мережі, яка комфортно розташувалась довкола європейських країн, і яку викрили аж через 20 років. А скільки вона вкрала секретів за цей час – важко уявити. А в Україні – повномасштабна війна. І майже щомісяця – чергове викриття зрадників, чи не половина з яких має зв’язки у вищих ешелонах влади, у тому числі і у Верховній Раді України.

З одного боку наші депутати вразливі до тиску, який на них може здійснюватись російськими спецслужбами. Бо неможливо забезпечити кожного депутата та членів його родини цілодобовою охороною. Ніяких бюджетних коштів не вистачить. Адже крім депутатів з секретними документами працює цілий сонм помічників, радників, працівників Апарату ВР. І неможливо заборонити депутатам використовувати електронні засоби спілкування – той же Інтернет чи айфон.

Вважаю, що настав час змінити підходи до охорони державної таємниці та нарешті удосконалити заходи з її охорони. За логікою, слід переглянути доступність державних секретів та розробити відповідну градацію посад в органах державної влади, яка б якщо не повністю усунула, то хоча б у значній мірі ускладнила доступ до державної таємниці, у тому числі і в частині, що стосується представницьких органів.