Ми на порозі введення цензури?

У мене просто бракує слів. 5 листопада Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт №14057 — і це не просто черговий документ. Це справжній тривожний дзвінок для всієї країни.

Я взагалі не люблю писати про політику, бо моє поле — це технології, прогрес, розвиток. Але те, що сталося сьогодні, змусило мене буквально кипіти від обурення. Цей законопроєкт — удар по свободі слова, по незалежним медіа, по самому праву громадян знати правду.

Ми що, знову повертаємось у часи, коли влада вирішує, що нам можна чути, а що — ні? Коли журналістів можна змусити мовчати лише тому, що вони кажуть неприємні речі? Це не просто політичне рішення — це замах на демократію, за яку українці платили надто високу ціну.

Чому законопроєкт №14057 небезпечний для України?

Законопроєкт №14057 небезпечний для України тому, що він створює реальні передумови для нових механізмів цензури та ускладнює роботу незалежних медіа, особливо тих, що займаються антикорупційними розслідуваннями.

Законопроєкт передбачає можливість обмеження або блокування публікацій ще до їхнього виходу. Це означає, що журналістів можуть зупиняти до того, як вони оприлюднять розслідування, наприклад, про зловживання чи корупцію. Такий механізм суперечить базовим принципам свободи слова й фактично відкриває шлях до ручного контролю інформаційного простору.

Законопроєкт дозволяє подавати позови про «захист честі, гідності та ділової репутації» із надмірно високими штрафами. Для невеликих або незалежних редакцій такі позови можуть стати фатальними — навіть якщо журналісти діяли добросовісно, спиралися на докази й суспільний інтерес. Це створює атмосферу страху та самоцензури.

У тексті законопроєкту немає чіткого визначення, що таке «недостовірна інформація» чи «шкода репутації». Це дозволяє будь-якому посадовцю або бізнесмену трактувати норми на свою користь і використовувати закон для придушення критики. У таких умовах навіть правдиві матеріали можуть бути визнані «порушенням»..

Навіть перевірені журналістські матеріали можуть бути заблоковані на підставі скарги чи судового рішення, якщо фігуранти розслідування захочуть приховати незручну інформацію. Це відкриває простір для «зачистки» медіаполя від небажаних публікацій.

Такі норми не відповідають статті 10 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на свободу вираження поглядів. Для України, яка прагне інтеграції до ЄС, ухвалення подібного закону означало б крок назад у сфері демократії та прав людини.

Найбільше від цього закону виграють саме ті, кого журналісти викривають у зловживаннях. Топ-посадовці й олігархи отримають додаткові інструменти, щоб тиснути на ЗМІ, затягувати суди, вимагати зняття матеріалів і фактично «глушити» розслідування проти себе.

Якщо журналісти постійно боятимуться переслідувань, вони перестануть писати про корупцію, зловживання чи порушення прав громадян. Це призведе до зниження прозорості влади та розквіту корупції, бо суспільство втратить незалежні джерела правдивої інформації.

Законопроєкт №14057 не лише не зміцнює медіапростір — він його підриває. Його ухвалення створить ризик повернення до практик, які Україна давно намагається подолати: ручного контролю над ЗМІ, тиску на журналістів і приховування корупційних схем.

Що потрібно робити українському суспільству в даній ситуації?

Розпишу коротку по пунктам.

1. Розібратися в суті законопроєкту

Перше й найважливіше — зрозуміти зміст і наслідки. Не варто діяти емоційно. Громадяни, журналісти, експерти мають:

• проаналізувати текст законопроєкту;

• визначити, які саме положення створюють загрозу свободі слова;

• пояснювати ці ризики простими словами — не лише у професійному середовищі, а й у соцмережах, громадах, школах, університетах.

2. Піднімати публічну дискусію

Суспільство має говорити вголос, поки закон не ухвалено:

• публікувати аналітику, статті, блоги, подкасти;

• організовувати відкриті обговорення, круглі столи, прес конференції;

• поширювати позиції незалежних медіа та експертів;

• вимагати від депутатів пояснень і прозорих консультацій.

Публічність — найкраща протиотрута від кулуарних рішень.

3. Тиснути на депутатів і політичні сили

Кожен виборець має право знати, як голосує його депутат. Варто:

• звертатися до народних депутатів із відкритими листами;

• вимагати поіменного голосування;

• фіксувати політичну відповідальність тих, хто підтримує обмеження свободи слова.

4. Об’єднуватися — громадські організації, журналісти, правозахисники

Поодинці — слабкі, але коаліції громадських ініціатив здатні впливати:

• формувати спільні заяви;

• залучати міжнародні медіа- та правозахисні організації;

• координувати юридичні дії (наприклад, звернення до Конституційного Суду, якщо закон суперечитиме Основному Закону).

5. Апелювати до міжнародних партнерів

Україна перебуває в процесі євроінтеграції. Якщо влада ухвалює закони, які суперечать європейським стандартам, ЄС і Рада Європи мають знати про це.
Громадські організації можуть:

• звертатися до європейських інституцій;

• готувати аналітичні звіти;

• вимагати експертиз Ради Європи щодо відповідності законопроєкту стандартам свободи медіа.

6. Підтримувати незалежні ЗМІ

Навіть під тиском, журналісти — це голос суспільства. Варто:

• підтримувати незалежні медіа фінансово (передплати, донати);

• поширювати їхні матеріали;

• не піддаватися дезінформації чи пропаганді.

7. Готувати правові дії

Якщо закон ухвалять у небезпечній формі — не зупинятися:

• ініціювати конституційне подання;

• використовувати механізми громадського контролю;

• залучати юристів для оцінки законності дій влади.

Чи здатна громадськість реально вплинути на ситуацію? Це питання радше риторичне, адже рівень довіри до механізмів громадського впливу в Україні традиційно низький. Водночас пасивність — найгірший сценарій. Якщо суспільство не захищатиме свої права й не контролюватиме владу, то рішення ухвалюватимуться без його участі — і не на його користь. Тому діяти потрібно не з наївної віри у швидкі зміни, а з усвідомлення: або ми формуємо порядок денний, або його формують за нас.