Кремлівська пропаганда в Німеччині лише підливає олії у вогонь, який і так горить

В новому епізоді Ukrainian Media Podcast журналістка та історикиня Таміна Кучер, експертка з медіа, політики та суспільства Центрально-Східної Європи, пояснила, чому німецька аудиторія залишається такою чутливою до російських дезінформаційних наративів, як діють політичні партії, де слабкі місця в медійних практиках Німеччини та що може змінити масову вразливість до маніпуляцій.

https://www.youtube.com/watch?v=N8Z5544uCzc

Кремлівські меседжі як каталізатор внутрішніх німецьких страхів

За словами Таміни Кучер, у Німеччині дезінформація працює не тому, що нав’язує нові ідеї, а тому що підсилює вже наявні соціальні тріщини.

«Кремлівська пропаганда в Німеччині лише підливає олії у вогонь, який і так горить. Вона допомагає правопопулістським партіям, таким як AfD».

Аналітики мають докази співпраці окремих політиків AfD з російськими структурами, але Кучера наголошує, що навіть без цього зв’язку пропаганда працювала б, бо має готовий ґрунт — суспільні страхи, недовіру і політичну поляризацію.

Три головні «вхідні точки», на які працює дезінформація

Російські кампанії системно експлуатують найчутливіші теми німецьких дискусій: міграція, гендер та «цінності», кліматична політика.

Важливо, що меседжі Кремля не обов’язково напряму стосуються України. Вони атакують німецькі внутрішні страхи — щоб підштовхнути виборців до популістів, які просувають проросійські позиції.

«Це майже ніколи не про війну Росії проти України. Це про німецькі дебати — про те, що вже болюче».

Чому саме міграція стала найбільшим полем маніпуляцій?

Німеччина має довгу історію імміграції, але саме сирійська криза стала переломним моментом. За словами Кучери:

«Працювати з темою міграції дуже легко. Тут завжди знайдеш “винних”: мовляв, вони отримують усе, ми — нічого. Чаша переповнена. Культура під загрозою».

Такі емоції — страх, обурення, відчуття «втрати контролю» — ідеально підходять для дезінформаційних наративів.

Схід і Захід Німеччини реагують по-різному

Вразливість німецького суспільства також визначається історичними факторами. У Західній Німеччині частина старшого покоління досі боїться «не спровокувати Росію», пам’ятаючи холодну війну. У Східній Німеччині сильні наративи про «Росію як жертву Заходу» та ідентифікація з нею як із «антизахідним» партнером.

«У будь-якому з цих наративів Україна — не суб’єкт, а об’єкт».

Кучер пояснює феномен популярності Сари Вагенкнехт — однієї з найвідоміших німецьких політиків із лівим популістським меседжем, яка просуває проросійські акценти.

«Вона завжди говорить: “Я засуджую війну”, але ніколи — Росію. Водночас просуває тезу, що з Росією треба говорити. Це звучить привабливо для тих, хто боїться конфлікту».

Чи мають партії нести відповідальність за дезінформацію?

У демократичній країні неможливо заборонити партії озвучувати певні позиції. Але, наголошує Кучер, медіа мають перестати надавати непропорційно великий майданчик токсичним політикам.

«Медіа весь час кличуть Вагенкнехт на ток-шоу. Її партія слабшає, але її голос почують усі. Чому ми даємо їй таку платформу?».

Для журналістів виклик у тому, що класичний принцип «дати слово обом сторонам» часто грає на користь пропаганди, бо контекст неможливо пояснити за одну репліку.

AI, дипфейки й нова хвиля загроз

Таміна попереджає: штучний інтелект ускладнює боротьбу з маніпуляціями, але проблема не у технології — а в тому, що суспільство недостатньо підготовлене.

«Потрібно не тільки ловити тролів і штучні відео. Потрібно змінювати ґрунт, на якому люди готові в це вірити».

Одне з головних тверджень експертки: німецька система освіти критично не відповідає викликам дезінформації.

«Люди відкриті до пропаганди, бо вони не знають іншого. Тому потрібно їх навчати — історії України, Будапештському меморандуму, сучасним контекстам».

У школах бракує програм з медіаграмотності та історії Східної Європи, через що молодь легко сприймає штампи на кшталт «Україна завжди була частиною Росії».

Спільні проєкти та людські зв’язки — найкращий спосіб зруйнувати міфи

Кучер підкреслює важливість малих міжлюдських взаємодій:

«Коли німці знайомляться з українцями — у партнерських містах, у школах, у волонтерстві — вони починають цікавитися. Це найсильніший спосіб руйнувати пропаганду».

Саме такі горизонтальні зв’язки роблять донесення правди простішим — і виводять Україну із «зони невідомого».

Україна може стати лідером Європи у сфері протидії дезінформації

На думку експертки, німецькі інституції недооцінюють український досвід.

«Уже з 2014 року українські журналісти і дослідники роблять набагато більше у сфері фактчекінгу та медіаграмотності, ніж Німеччина».

Втім, західні країни часто вважають, що блокування російських каналів і фінансування фактчекінгу — достатні заходи. Насправді цього критично мало.

«Коли брехня вже викинута в світ — переконати людей дуже важко. Лише фактчекінг проблему не вирішує».

Висновок: майбутня стійкість — у людях, а не в платформах

Таміна Кучер наполягає: боротьба з дезінформацією — це не лише технології, тим більше не лише репресії проти фейкових каналів. Це інвестиція в суспільство.

«Ми не можемо змінити світ. Але можемо перестати відчувати себе безсилими. Почати з малого — і це працює».