Армія найманців

Я поки не бачу в російського керівництва бажання оголошувати масову мобілізацію. Вони сформували армію найманців і цим самим знизили ризик протестів. Ми часто дивуємося: чому суспільство не реагує на величезну кількість загиблих? Але для росіян масштаб жертв ніколи не був вирішальним фактором у сприйнятті реальності.

Це ситуація, яка разюче відрізняється від Другої світової війни чи війни в Афганістані. У тих випадках людей просто забирали до війська, не питаючи згоди. І тоді їхні родини запитували владу: чому ви їх туди послали?

Під час Другої світової таких питань було менше — адже захищали батьківщину, яка зазнала агресії. Але вже тоді виникали обурення щодо кількості жертв і того, як маршали вели війну, не шкодуючи солдатів. В Афганістані — все було інакше. Туди відправляли строковиків, 18–19-річних хлопців, які не хотіли там воювати. Найбільшим жахом тоді було потрапити в армію й поїхати в Афганістан. Було ухвалено рішення, що студенти не зможуть завершити навчання, а мають іти служити одразу після настання призовного віку. Ти закінчив перший чи другий курс — і вже в армії. Багатьом це зламало життя.

Зараз усе інакше — людям пропонують гроші за підписання контракту. Це, до речі, теж урок чеченської війни. Тоді, коли в Чечню направляли строковиків, це викликало масове невдоволення. Почалися протести, набрав ваги Комітет солдатських матерів. У результаті вирішили: строковики не можуть служити в зоні бойових дій. У нинішній війні їх залучали лише в окремих випадках, наприклад, у Бєлгородській області, яка формально не є зоною бойових дій.

Коли людині платять, і вона добровільно підписує контракт — її загибель сприймається інакше. Це виглядає як ризикована, але добре оплачувана робота. Хтось захотів ці гроші й загинув, а хтось не захотів і залишився живий. Це сприймається як вибір — не як примус. Путін, мовляв, не змушував — він запропонував гроші.

Але якщо одного дня гроші закінчаться і почнеться відкрита мобілізація, суспільна реакція може бути зовсім іншою. Тоді війна стане справді "російською". Люди почнуть ставити питання: чотири роки війни — заради чого? Чому так і не змогли перемогти? Якщо потрібно мобілізувати, то, можливо, варто запитати у генералів і політиків, чому вони не впорались із цим раніше.

Це саме те, що зараз — між рядків — звучить у питаннях, які Дональд Трамп адресує Путіну: "Якщо ти не можеш вирішити це за чотири роки, то чого ти взагалі прагнеш?"

Якщо почнеться масова мобілізація, ці питання вийдуть на поверхню. Влада шукатиме обхідні механізми, щоб не виглядати як режим, що знову мобілізує людей. Адже досвід Афганістану, Чечні й часткової мобілізації 2022 року їх багато чому навчив. Тоді чоловіки навіть не стали чекати — одразу рвонули на кордони. Черги на виїзд із країни — це був потужний сигнал. Особливо на тлі слабкої економіки, коли країна не може дозволити собі втрату ще й активної робочої сили.