"Чи стане Стратегія нацбезпеки Президента Трампа довготерміновою стратегією США?"

Публікація нової Стратегії національно безпеки США шокувала Європу. Не тому, що у ній виявилося щось радикально нове і неочікуване. Ні, шок викликаний тим, що попередні образливі заяви окремих членів команди Президента США Дональда Трампа, які раніше сприймалися через призму особистісних і емоційних оцінок, зараз отримали офіційне підтвердження.

Європейські держави звинувачуються у браку демократії і свободи слова. Серед проблем згадуються «діяльність Європейського Союзу та інших транснаціональних організацій, що підриває політичну свободу та суверенітет; міграційна політика, яка трансформує континент та створює конфлікти; порушення свободи слова та придушення політичної опозиції; зниження народжуваності, а також втрата національної ідентичності».

В Стратегії прогнозується, що за 20 років «деякі члени НАТО стануть переважно неєвропейськими», і їхнє бачення свого місця у світі і союзу зі США може змінитися у порівнянні з тим, яке було на момент підписання Вашингтонського договору.

Очевидно, що стандартом забезпечення демократичних цінностей для сучасного Вашингтона є програми його політичних партнерів – європейських радикальних правих. Попри сумнівність такого розуміння демократії, воно шкодить у т.ч. самим Сполученим Штатам. Стратегічна орієнтація на позамейнстрімні політичні сили не сприятиме розвитку партнерства з Європою та забезпеченню інтересів США на континенті.

На цьому критичному фоні дисонансом звучать цілі Стратегії щодо Європи - відкриття європейських ринків для товарів і послуг зі США та забезпечення справедливого ставлення європейців до американських працівників і підприємств.

Російська агресія проти України не засуджується, а війна РФ називається «українською». У якості ключової мети США щодо Росії вказується відновлення стратегічної стабільності. Що стосується України, пріоритетом є припинення бойових дій та забезпечення повоєнної реконструкції для її виживання як життєздатної держави.

Очікувано, хоча й контроверсийно, сформульовані аспекти, пов’язані з НАТО. Європейські держави закликають взяти основну відповідальність за власну безпеку. Водночас, від них вимагається «припинити сприйняття НАТО як Альянсу, який постійно розширюється, і запобігати такій реальності». Дивна позиція, коли пониження зобов’язань у організації на корить союзників супроводжується блокуванням їхнього бачення її подальшого розвитку.

Пріоритетами США визнаються Західна півкуля та Індо-Тихоокеанський регіон.

Своє домінування в Західній півкулі Штати прагнуть забезпечити на основі відродження Доктрини Монро, шляхом обмеження доступу «чужаків» до території пріоритетних інтересів США та посилення там своєї економічної і військової присутності.

Що стосується Індо-Тихоокеанського регіону, ключове місце очікувано відводиться Китаю, з яким Вашингтон прагне «перебалансувати» відносини. Зазначається, що попередня багаторічна політика США щодо Китаю, яка базувалася на відкритті ринків і сприянні американським інвестиціям, була помилковою і не виправдала себе. Наголошується також на важливості стримування військових загроз в регіоні для запобігання широкомасштабним конфліктам.

Радикалізм документа дещо нівелюється чисельними згадками імені Президента Трампа. Це створює враження, що ми маємо справу не з новою стратегією, яка визначатиме на десятиріччя вперед розвиток найбільшої міжнародної економічної і військової потуги світу, а із стратегією його теперішнього Президента, термін якої обмежуватиметься часом його правління.