Путін сам собі риє останню пастку

Пам’ятаєте, що робив Путін кожного разу, коли на горизонті вималювались контури спільної узгодженої позиції президента Трампа, України та Європи щодо тиску на РФ задля закінчення війни в Україні? Правильно  - кожного разу перетягував Трампа на свій бік. Кожного разу переконуючи керівника Штатів, що не європейці з українцями, а саме він, Путін, знає «кращий та більш короткий шлях до реального миру».

Й цього разу після того, як в Берліні гінцям із Вашингтона Віткоффу та Кушнеру, президентові Зеленському та керівникам провідних країн Європи вдалося погодити, за їхніми запевненнями, 9/10 складних питань для закінчення війни, Путін стовідсотково діятиме за допомогою цього шаблону.

Адже цей шаблон вже багато разів доводив свою ефективність та дозволяв хазяїнові Кремля проводити успішні спеціальні операції нав’язування вигідного собі порядку денного в його стосунках з нинішнім господарем Білого дому.

В шаблонах завжди криється небезпека для того, хто ними користується. Адже користування ним означає відмову від «живого» комплексного аналізу всього контексту даної проблеми з тим, щоб найти оптимальний, а не стандартно-шаблонний шлях до досягнення своєї мети. Проте з точку зору прагматичності у досягнення своїх цілей – хиба є резон відмовлятися від тих шаблонів, які працюють, й оскільки враховують більшу частину важливих моментів, ніж «бігдільний» шаблон опонента, неодмінно надають перевагу?  Так, у Путіна цей рецепт спрацьовув безвідмовно з першої зустрічі в Гельсінкі в 2018-му до цьогорічного Анкориджу. Але цього разу буде по-іншому.

Адже після погодження США, Україною та Європою своїх позицій по більшості питань закінчення війни в нашій країні, наданні нам гарантій безпеки, відновлення України, тощо вже зараз зрозуміло, що буде робити Путін і чого він НЕ буде робити. Й до чого цього разу його підхід призведе.

Перш за все, він знову намагатиметься виграти час, щоб поетапно діяти на руйнування єдності позицій Трампа, України та Європи з одночасним нав’язуванням власної рамки переговорів. Звичайно, він й цього разу не відкидатиме категорично всіх пропозиції Берліну. А говоритиме про «відкритість до діалогу», імітуватиме готовність до переговорів, не змінюючи при цьому свою позицію. Ситуативні символічні кроки, які Росія традиційно пропонує, можуть бути використані й цього разу – коротке перемир’я, обміни полоненими та інші гуманітарні кроки, технічні переговори а ля новий Стамбул, тощо.

Й оскільки єдиного підходу у форматі «США – Україна  - Європа - Росія» погодити не вдасться, Москва звинувачуватиме Україну і Європу (особливо злочинну Велику Британію) у неготовності до компромісу й до справжнього миру.

Ці звинувачення потрібні РФ, щоб приховати свою незгоду з ключовими елементами берлінських домовленостей – й, перш за все, зі спільними гарантіями безпеки Україні.

Розрахунок Путіна зрозумілий – під акомпанемент запевнень у готовності Москви до переговорів вести таємну, але активну роботу з роз’єднання позицій президента Трампа, Європи і України.  В очікуванні, що Трамп знову «втомиться» й почне тиснути на європейців та Україну. 

Манера дій Трампа «Успішний посередник-миротворець» дає підстави Путіну розраховувати на успішність своєї тактики. Адже на шляху до закінчення ним чергової, дев’ятої, війни у публічній площині Трамп традиційно уникає й, скоріш за все, уникатиме надалі різких персональних атак на Путіна. Так, говоритиме про відсутність гнучкості з російського боку, але без розриву – бо угода стала ближче.

В той же час, на практиці Трамп змушений буд цього разу діяти по-іншому. Й для початку через спецпрадставника Віткоффа зможе надіслати Путінові чіткий меседж: Берлін — це консолідована позиція США, України і Європи, і альтернативи їй не буде. А затягування часу з боку РФ лише погіршує умови для Москви.

Логіка Трампа зрозуміла: він не хоче виглядати стороною, що «зірвала мир». Йому важливо зафіксувати: відмова від миру - це вибір Путіна, а не його.

Якщо Путін і далі відкидатиме берлінський підхід, на порядку денному Трампа встане практичне питання про розширення військової допомоги України. Але оскільки рішення про її надання прийматиме «президент мира», то ця допомога буде позиціонуватися  не як «підтримка війни», а як інструмент примусу РФ до миру. Трамп пояснить, що на цей крок він змушений був піти, бо Путін послідовно ухиляється від миру.

Тобто, Трамп готовий дати шанс кремлівському насельнику закінчити війну без втрати обличчя. Й розраховує, що Путін цим шансом скористається. Якщо ж ні – Трампу volens nolens (хочеш-не хочеш) доведаться  в другий раз після введення санкцій проти «Лукойла» і «Роснафті» натиснути на Путіна. Й змусити того дорого сплатити за свою відмову сісти на берлінський експрес, який рухається до миру в Україні.

#закінчення війни в Україні