Нічого не погоджено, поки все не погоджено

Ця фраза зі спільної заяви європейських лідерів про результати переговорів Президента України Зеленського зі спецпосланцями Президента США Трампа Кушнером і Віткоффом у Берліні відображає реальне розуміння європейськими партнерами перспектив мирних домовленостей з Кремлем. 

Цей наратив щедро доповнено чемною дипломатичною фразеологією, спрямованою, насамперед, на демонстрацію гнучкого підходу до ключових вимог Вашингтона і бажання уникнути конфліктів з Трампом. 

Про значний прогрес у зусиллях США щодо встановлення миру (правда, без оцінки можливої російської позиції, яка може повністю девальвувати ці зусилля). 

Про підтвердження готовності до надання допомоги у розбудові ЗСУ (правда, з обмеженням чисельності військових до 800 тис. у мирний час, що обурює з точки зору порушення суверенітету України, але є більш ніж достатнім, враховуючи наші фінансові можливості).  

Про надання безпекової допомоги через формування  «Багатонаціональних сил для України» за лідерства Європи для допомоги у відновленні ЗСУ та безпеки у повітрі і на морі (правда, з можливістю діяльності в т.ч. на території України, що не ідентично з постійною дислокацією). 

Про створення моніторингового і верифікаційного механізму під проводом США для відстеження і реагування на порушення припинення вогню (правда, без розміщення американських військових підрозділів на лінії зіткнення, тому його реальна дієвість може звестися до ефективності славнозвісної місії ОБСЄ).     

Є й однозначно позитивні сигнали, зокрема щодо надання юридично зобов’язуючих гарантій безпеки Україні (американська сторона вже не відкидає можливості ратифікації безпекових угод Сенатом та військового характеру відповіді на повторний напад Росії на Україну); фінансової допомоги у відновленні держави, зокрема з урахуванням заморожених російських активів; підтримки вступу України до ЄС (вигаданий американцями дедлайн - 2027 рік - ніким ні в Україні, ні в Європі серйозно не розглядався, тому зауваження про його відсутність недоречні). 

Рішення з найскладніших і найконфліктніших аспектів - щодо територій і вступу до НАТО - європейські партнери залишають за Україною. Хотілося б сподіватися, що в питанні територій Президент Зеленський проявить всю свою твердість, посилаючись на думку народу і Конституцію, а в питанні НАТО всі обіцянки не педалювати членство зробить особистими і тимчасовими, обмеженими терміном свого перебування на посту Президента. У цьому стратегічному для України питанні принцип здорового глузду «ніколи не кажи ніколи»  має превалювати над миттєвими інтересами окремих учасників чергових переговорів.   

Аналітика експертів Київського Безпекового Форуму