Криваве зерно: Чому заява Порошенка про «іранський транзит» Міндіча та порти Федоричева — це вирок владі

Інтерв'ю п'ятого президента Петра Порошенка Віталію Портникову викликало ефект бомби, що вибухнула, хоча, на жаль, провладний інформаційний простір намагається цю тему «заговорити». А дарма. Петро Олексійович — політик-важковаговик, який ніколи не розкидається словами, особливо коли йдеться про міжнародні санкції та питання національної безпеки. Його заява про діяльність оточення Тимура Міндіча — це не просто політична критика, це сигнал нашим західним партнерам і, що важливо, спецслужбам Ізраїлю.

Про що власне йдеться?

Порошенко прямим текстом заявив про існування схеми, за якою структури, пов’язані з Міндічем (давнім бізнес-партнером чинної влади), організували «шлагбаум» в Одеському порту. І найстрашніше тут не сам факт корупційної ренти, до якої, на жаль, ми звикли. Найстрашніше — напрямок експорту. За інсайдерською інформацією п'ятого президента, українське збіжжя через Туреччину йшло до підсанкційного Ірану.

Давайте осмислимо це з погляду економіки війни. Іран постачає Росії «Шахеди», які щоночі тероризують наші міста, нищать енергетику і вбивають українців. У цей же час певні ділки під «дахом» наближених до Банкової осіб фактично торгують з цим самим Іраном, заробляючи на вітчизняному зерні. Це вже не корупція. Це фінансування тероризму і державна зрада.

Тінь Патрушева над одеськими причалами

Тут варто звернути увагу на коментар Ігоря Лапіна, який дуже влучно доповнює картину бракуючими пазлами й розкриває глибину прірви, в якій ми опинилися. Коли Порошенко говорить про «шлагбаум» в Одесі, неможливо оминути увагою інфраструктуру, через яку це відбувається — термінали «ТІС-Зерно» та «ТІС-Міндобрива».

Лапін прямо вказує на кричущий факт: формальним власником цих активів залишається російський олігарх Олексій Федоричев. Але річ не тільки в паспорті. Експерт наголошує на стійких зв'язках Федоричева з верхівкою кремлівського силового блоку, зокрема з колишнім секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим.

Задумайтеся: людина, наближена до одного з головних архітекторів війни проти України, фактично контролює стратегічні експортні ворота нашої держави. Це створює парадоксальну і загрозливу ситуацію: поки наші воїни гинуть на фронті, російська агентура впливу через підставних осіб може керувати логістикою в українському тилу.

«Недоторкані» термінали: випадковість чи домовленість?

Є й інший, ще цинічніший аспект, на який вказує Лапін. Згадайте трагічну загибель Олексія Вадатурського. Власника «Нібулону» вбили прицільним ракетним ударом по його будинку, а зернові термінали компанії системно нищив ворог. 

Натомість, як зауважує Лапін, об’єкти Федоричева («ТІС») у порту «Південний» дивним чином залишалися здебільшого неушкодженими під час масованих атак на інфраструктуру. Ця вибірковість російських ракет наводить на дуже неприємні висновки. Чи не є це прямим доказом «договорняків»? Росіяни не чіпають бізнес, пов'язаний із «гаманцями» Патрушева, який до того ж допомагає годувати їхнього союзника — Іран?

Геополітичні наслідки

Порошенко недарма звернувся до «колег з Ізраїлю». Для Тель-Авіва будь-яка підтримка Тегерана — це червона лінія. Якщо інформація про участь людей Міндіча у прориві санкційної блокади підтвердиться (а сумніватися у джерелах п'ятого президента не доводиться), це поставить хрест на репутації окремих представників української влади на Близькому Сході.

Ми маємо ситуацію, коли приватний інтерес групи осіб, які контролюють «шлагбауми» на держпідприємствах, ставиться вище за виживання країни. Повернення Міндіча в Україну, про яке говорить Петро Олексійович, — це необхідний крок. Але не менш важливим є негайне вирішення питання з активами Федоричева.

Поки люди з орбіти Патрушева контролюють наші гавані, а «менеджери» влади торгують із поплічниками Путіна, ми воюємо зі зв'язаними руками. Добре, що є кому сказати про це вголос на весь світ. Тепер черга за діями СБУ та РНБО — якщо, звісно, там ще залишилася політична воля захищати державні, а не приватні інтереси.