Хвороба "внє палітікі"

Одна з наших головних проблем — толерантність до всього ворожого і швидке забування кривд.

Прямо зараз ворог веде проти нас геноцидальну війну і щодня обстрілює всім, крім ядерної зброї (хімічну на фронті вже давно застосовує, до речі) — але це не заважає багатьом з нас продовжувати толерувати (і навіть захищати) його мову, церкву, музику, навіть памʼятники його ідеологам.

Що ж буде через рік після завершення активних бойових дій (або просто зупинки обстрілів глибокого тилу)?

А через десять років? І чи будуть за таких розкладів у нас хоча б ці десять років до нового раунду війни?

Наскільки швидко ми забули про Голодомори і мільйони знищених у репресіях? Настільки, що нова війна з тим самим ворогом для більшості з нас стало шокуючи неочікуваною. А що тут було неочікуваного, якщо у нас з ними війна на знищення сотні років? Але ми "забули" про це.

Не всі, на щастя. Але більшість забула. І якщо ми не змінимося — дуже швидко забудемо і уроки цієї війни.

От євреї нічого не забули. І ніякої толерантності до своїх ворогів не мають. І поляки теж нічого не забули. Чомусь у них ніхто поки не почав проводити "воззʼєднання братських народів". Почали в нас.

І ще. Чомусь народи, які досягли успіхів у побудові та утвердженні своєї державності — не страждають на хворобу "внє палітікі". У таких народів усе — політика. Бо це ознака державного народу. А от народ бездержавний — існує "внє палітікі". Точніше у політиці іншого, державного народу, який йому цю політику навʼязав.

Ми державна нація. Будьмо нею.