НАБУ і САП - геймчейнджери внутрішньої і зовнішньої політики

Багато хто помітив, що президент у новорічному зверненні майже нічого не сказав про внутрішню політику. І це не дивно.

Про внутрішню політику могли б більше сказати керівники НАБУ і САП Семен Кривонос та Олександр Клименко. Адже саме ці дві структури до кінця минулого року стали головними «геймчейнджерами» внутрішньої політики, і частково зовнішньої.

Після «Міндіч-гейту», після приходу детективів в урядовий квартал, обшуків у Єрмака, президент втратив колишню суб'єктність у внутрішній політиці. Зеленський тепер, як і депутати парламенту, члени уряду, критично залежить від змісту «плівок» НАБУ.

Немає ніякого сумніву, у всякому разі в мене, що вміст цих плівок може поховати кар'єру майже всіх міністрів і депутатів, а деяких і відправити до в'язниці, і поставити хрест на політичних амбіціях президента.

Плівки НАБУ сьогодні стали інструментом реалізації внутрішньої і зовнішньої політики України, основи якої формуються тепер не на Банковій і не на Грушевського. Фактично це форма шантажу політиків і високих посадових осіб держави.

Яскравий приклад - звільнення Єрмака, всього лише після натяку, після того як в двері президента «постукали» і натякнули про наявність оперативної інформації, публікація якої може мати катастрофічні наслідки для президентської влади.

Зеленський відрізав свою праву руку, звільнив Єрмака, але підозру йому не пред'явили і плівки не опублікували. Ймовірно, домовилися.

Хто домовляється, як?.. Не думаю, що Кривонос з Клименком самостійно і одноосібно вирішують такі питання. Ймовірно, на прийняття рішення впливають партнери, можливо навіть через ФБР, як прийнято вважати.

Також помітно підвищилася роль внутрішньої опозиції - еліт, відсунутих чинною владою на узбіччя політичних процесів, представлених, або не представлених у парламенті, які мають бажання і ресурси відновити своє становище в країні.

Безумовно, це зовсім не добре, що антикорупційні органи мають такий вплив на внутрішню і зовнішню політику.

Але це, по-перше, слідство гігантської корупції, якої раніше не було в Україні. По-друге, це наслідок війни і слабкості політичних сил, партій, засобів масової інформації та громадянського суспільства, права яких були сильно обмежені в умовах воєнного стану, що і стимулювало вибухове зростання корупції.

Фактично сьогодні НАБУ і САП замінили собою нормальні, звичні, демократичні інструменти політичного, інформаційного, громадянського контролю за владою.

В умовах вакууму контролю, нам усім пощастило, що такі антикорупційні інститути у нас були створені, що їх не ліквідували в середині минулого року, і що вони впливають на владу.

Чи не пощастило?..

В умовах відсутності контролю, антикорупційні органи і ті, хто впливає на них, самі можуть стати новим «супердраконом», який підпорядкував собі драконів з Банкової та Грушевського.

Як свідок НАБУ, як людина, яка подавала заяви в НАБУ, отримувала відповіді, спілкувалася з детективами, я бачу таку небезпеку.

НАБУ може брати якісь справи в роботу, може і не брати, відповідно до «політичної доцільності». Може підтримати і навіть захистити свідка, хоча б інформаційно, а може нічого не робити. Може пред'явити представникам влади серйозні звинувачення, а може просто натякнути, «постукати в двері», виходячи з «вищих політичних інтересів».

Історія з Єрмаком це явно продемонструвала.

Отже, для того, щоб мати сильну внутрішню і зовнішню політику, треба мати сильного президента, незалежного від корупційного оточення і не замішаного в корупції; сильний, демократично обраний парламент і професійний уряд.

Тоді і тільки тоді – за наявності обов'язкового демократичного контролю з боку ЗМІ та громадянського суспільства, контролю з боку НАБУ та САП – у нашої влади з'явиться своя власна внутрішня і зовнішня політика, а президенту буде що сказати на Новий рік.