Невже США застосували звукову зброю під час операції Absolute Resolve

Индустрия дронов

Ходять чутки, що Пентагон застосував звукову зброю під час операції у Венесуелі. Давайте розбиратися.

Операція Absolute Resolve ще до свого формального завершення встигла обрости щільним інформаційним туманом. Так, були підтверджені факти про переміщенням підрозділів, застосуванням нових типів безпілотних платформ та розгортанням систем РЕБ. Але у публічному просторі почали циркулювати чутки про використання так званої звукової або акустичної зброї. Ці повідомлення швидко вийшли за межі вузькопрофільних форумів і стали предметом обговорення в медіа, соціальних мережах і навіть політичних колах.

Втім, як і у випадку з багатьма сучасними конфліктами, питання полягає не лише в тому, чи застосовувалася така зброя насправді, а й навіщо саме виникла хвиля чуток про її використання.

Що мають на увазі під «звуковою зброєю»

Поняття “звукова зброя” у сучасному інформаційному просторі є радше публіцистичним ярликом, ніж коректним технічним терміном. Воно об’єднує під собою надто різнорідні явища від цілком реальних і серійних систем до гіпотетичних або відверто міфологізованих розробок. У військово-технічному сенсі не існує єдиного класу озброєнь, який можна було б однозначно назвати “звуковою зброєю”. Натомість мова йде про кілька принципово різних напрямів, які часто плутають між собою.

Перший і найбільш приземлений клас — LRAD (Long Range Acoustic Device). Це спрямовані акустичні випромінювачі, здатні формувати надзвичайно гучний, вузьконаправлений звуковий пучок. Первинно вони розроблялися як нелетальні засоби для охорони об’єктів, контролю натовпу або захисту суден від піратів. LRAD не “вбиває звуком” і не руйнує органи, але створює настільки інтенсивний акустичний тиск, що перебування в зоні ураження стає фізично нестерпним. Ви відчуваєте біль у вухах, дезорієнтацію, втрату концентрації. Важливо, що ці системи мають чіткі обмеження за дальністю, кутом розсіювання та ефективністю, а їх використання добре задокументоване й не є секретом.

Другий напрям — інфразвукові генератори, які часто фігурують у конспірологічних версіях. Йдеться про випромінювання на частотах нижче порогу чутності людини (менше 20 Гц), що нібито здатні викликати паніку, нудоту або навіть серйозні фізіологічні порушення. Теоретично інфразвук справді може впливати на організм, але практична реалізація ефективної інфразвукової “зброї” стикається з фундаментальними проблемами. Мова про гігантські розміри випромінювачів, надзвичайно низьку керованість, розсіювання енергії та складність фокусування. На сьогодні такі системи залишаються або лабораторними експериментами, або елементами наукової фантастики, а не реального поля бою.

Третій клас — психоакустичні системи. Це, радше, прикордонна зона між технологіями впливу та інформаційно-психологічними операціями. Подібні комплекси не завдають прямої фізичної шкоди, але можуть викликати відчуття тривоги, дискомфорту, дезорієнтації або паніки за рахунок поєднання звукових сигналів, ритмів, частот і контексту їх застосування. Проблема в тому, що ефект таких систем надзвичайно суб’єктивний і сильно залежить від стану людини, середовища та попередніх очікувань. Саме тому вони часто стають зручним поясненням для незрозумілих або лякаючих відчуттів у зоні бойових дій.

Нарешті, четвертий і найпоширеніший пункт — побічні акустичні ефекти роботи іншого озброєння. Йдеться про ударні хвилі, резонансні явища, специфічні низькочастотні шуми від роботи двигунів, турбін, безпілотних платформ або потужних систем радіоелектронної боротьби. Сучасне поле бою насичене технікою, яка створює нетипові для цивільного середовища звукові картини: гул, пульсації, вібрації, інтерференцію хвиль. Для людини, не знайомої з фізикою процесів, такі явища легко інтерпретуються як “нова секретна зброя”, особливо в умовах стресу та інформаційного вакууму.

Саме цей четвертий фактор у більшості випадків і стає джерелом помилкових трактувань. Звичайний технічний шум, накладений на напружений інформаційний фон, швидко перетворюється на “акустичну атаку” або “звуковий експеримент”. 

Звідки з’явилися чутки в контексті Absolute Resolve

Перші повідомлення про так звані “аномальні звукові явища” почали з’являтися практично одразу після завершення активної фази операції. Інформація надходила фрагментарно, у вигляді свідчень очевидців, дописів у соціальних мережах і витоків з напівзакритих спільнот. Саме ця мозаїчність і стала живильним середовищем для подальших спекуляцій.

Очевидці описували кілька повторюваних елементів, які швидко оформилися в єдиний наратив. По-перше, йшлося про низькочастотний гул, що виникав переважно в нічний час, коли загальний фоновий шум зменшується і будь-які нетипові звуки сприймаються гостріше. Гул описували як монотонний, “тиснучий”, такий, що не мав чітко визначеного джерела й міг тривати від кількох хвилин до годин.

По-друге, фігурували повідомлення про раптові хвилі тиску або вібрації, які не супроводжувалися видимими вибухами, спалахами чи характерними ознаками артилерійського або ракетного ураження. Саме відсутність візуального підтвердження стала ключовим тригером для альтернативних пояснень — від “акустичних імпульсів” до “експериментальних систем впливу”.

По-третє, частина свідчень містила описи фізичних симптомів: головний біль, нудота, запаморочення, короткочасна втрата орієнтації або відчуття тривоги. У контексті бойових дій такі симптоми є далеко не унікальними, однак у поєднанні з незрозумілими звуками вони почали сприйматися як прямий наслідок зовнішнього технічного впливу.

Уся ця сукупність ознак майже ідеально лягла в вже знайомий інформаційний шаблон, який раніше застосовувався до так званого Havana Syndrome та низки інших гучних, але так і не доведених випадків використання “таємної” або “нелетальної” зброї. Аналогія спрацювала миттєво: публіка й медіа отримали готову рамку для інтерпретації подій, яка не вимагала ані глибокого технічного аналізу, ані перевірки джерел.

Ситуацію додатково загострив інформаційний вакуум. Обмежені та обережні офіційні коментарі, що цілком типово для триваючих або щойно завершених операцій, не закривали потреби суспільства в поясненнях. На цьому тлі будь-які чутки, навіть відверто спекулятивні, почали виконувати роль сурогатної “експертизи”.

Технічна правдоподібність: що реально можливо

Якщо винести за дужки емоційну складову й інформаційний шум, неминуче постає ключове запитання: чи могла звукова зброя реально бути застосована в межах операції Absolute Resolve, а не лише існувати в уяві спостерігачів? Відповідь на нього лежить не в площині вражень або свідчень, а в суто технічних і тактичних обмеженнях.

З технічної точки зору найбільш “приземленим” кандидатом залишаються системи класу LRAD. Вони давно перебувають на озброєнні, не є секретними й широко застосовуються для розгону натовпів, охорони об’єктів критичної інфраструктури, а також у морських операціях зокрема як засіб дистанційного попередження або стримування. Принцип їхньої роботи добре вивчений, а ефекти прогнозовані й легко ідентифіковані.

Втім, саме ці характеристики роблять LRAD малопридатними для застосування в зоні інтенсивних бойових дій. Їхній радіус ефективної дії обмежений, вони потребують прямої видимості цілі та чіткої орієнтації випромінювача. У середовищі, насиченому артилерією, авіацією, дронами й засобами РЕБ, акустичний вплив такого типу швидко губиться в загальному шумовому фоні. З тактичної точки зору використання LRAD у подібних умовах виглядає щонайменше сумнівним і не дає очевидної військової переваги.

Ще менш переконливо виглядає версія про інфразвукову зброю. Попри популярність цієї теми в медіа та конспірологічних колах, на сьогодні не існує жодних підтверджених зразків інфразвукових систем, придатних для практичного застосування на полі бою. Усі відомі розробки або залишаються в межах лабораторних експериментів, або стикаються з фундаментальними фізичними обмеженнями — від неможливості ефективного фокусування до колосальних енергетичних витрат. Перенести такі системи з наукового стенду в реальну бойову обстановку наразі технічно нереалістично.

Окремо варто згадати питання прихованості застосування. Масове використання будь-яких акустичних систем, здатних впливати на значні площі, неминуче залишило б сліди — від фіксації спеціалізованими сенсорами до характерних технічних ознак, які важко замаскувати. В умовах сучасного поля бою, перенасиченого засобами спостереження, розвідки й моніторингу, повністю «невидиме» застосування такої зброї виглядає малоймовірним.

Натомість значно більш переконливою виглядає альтернатива, яка не потребує залучення екзотичних технологій. Комплекси радіоелектронної боротьби, генератори електромагнітних перешкод, потужні безпілотні платформи та інша сучасна техніка цілком здатні створювати побічні акустичні та фізіологічні ефекти. Низькочастотний гул, вібрації, пульсації повітря, відчуття тиску або дискомфорту можуть бути наслідком роботи двигунів, генераторів чи антенних систем, а не цілеспрямованого «звукового удару».

Для цивільних, а іноді й для військових, які не мають прямого доступу до технічної інформації, такі ефекти легко сприймаються як щось «нетипове» або «експериментальне». У поєднанні з напруженим контекстом операції це створює ідеальний ґрунт для появи версій про застосування нової, загадкової зброї. Навіть тоді, коли реальне пояснення лежить у цілком буденній площині сучасної війни технологій.

Інформаційно-психологічний вимір

У цій точці чутки перестають бути фоновим шумом і набувають прикладного значення. Absolute Resolve відбувалася в ідеальному для цього середовищі: висока увага міжнародних медіа, очікування «проривних» рішень і глибока недовіра до офіційних заяв створили умови, за яких будь-яка нетипова деталь миттєво перетворюється на сенсацію.

У такому контексті наратив про звукову зброю починає жити власним життям, незалежно від її реального існування. Фактична сторона відходить на другий план, поступаючись сприйняттю та символічному значенню.

Такі чутки підривають відчуття контролю у цивільних, посилюють стрес у військових, формують образ технологічної або «забороненої» переваги та ускладнюють інформаційну роботу, змушуючи реагувати на неперевірені твердження. У результаті виникає парадокс: навіть за відсутності реальної акустичної зброї її вплив не зникає. В інформаційному просторі вона вже існує — як страх, пояснювальний механізм і повноцінний інструмент війни наративів.

Кому вигідні ці чутки

Поширення подібних наративів рідко є випадковим. Найчастіше вони виявляються вигідними одразу кільком сторонам, навіть якщо сама технологія існує лише в уяві.

Для опонента це зручний спосіб продемонструвати уявну технологічну перевагу без реальних витрат і ризиків. Достатньо підтримати відчуття, що “щось нове вже застосовується”, і ефект страху та дезорієнтації починає працювати сам по собі, формуючи образ сторони, здатної виходити за межі звичних правил війни.

Треті гравці можуть використовувати такі хвилі як полігон для тестування. Реакції суспільства, поведінка медіа, швидкість поширення чуток і ефективність спростувань дають цінні дані про сприйняття загроз нового типу та механіку інформаційних криз.

Окрему роль відіграють інформаційні спекулянти. Мова про анонімні канали великі медіа, орієнтовані на охоплення. Теми “таємної зброї” ідеально поєднують страх і загадковість, забезпечуючи увагу й трафік навіть без перевірки фактів.

Не менш важливою є й роль самої аудиторії. В умовах тривоги та невизначеності наратив про “таємну зброю” стає психологічно зручним поясненням страху, дозволяючи віднести його до зовнішнього чинника, а не до буденних, але виснажливих реалій війни.

У результаті формується замкнене коло, де кожен учасник, свідомо чи ні, підживлює один і той самий сюжет. Саме тому історії про “звукову зброю” такі живучі. Вони одночасно задовольняють стратегічні, медійні та психологічні потреби, не потребуючи жодних реальних технологічних проривів.

Історичні паралелі

Подібні історії виникали неодноразово й щоразу з’являлися на перетині технологічного прогресу, страхів епохи та інформаційної невизначеності. Майже кожне покоління мало власний набір «таємних» або «заборонених» засобів впливу, які з часом ставали частиною масової уяви — незалежно від того, наскільки вони відповідали реальності.

У часи холодної війни цю роль виконувала «психотронна зброя». На тлі гонки озброєнь і тотальної секретності будь-які дослідження в галузі психіатрії, нейрофізіології чи радіовипромінювання легко перетворювалися в уяві суспільства на інструменти контролю свідомості. Реальні наукові програми — часто фрагментарні й далекі від практичного застосування — обростали міфами про «промивання мізків» і дистанційне керування поведінкою людини.

Пізніше з’явилися історії про «мікрохвильові гармати», які нібито застосовувалися проти дипломатів і співробітників посольств. Цей наратив отримав нове життя вже у XXI столітті, коли поєднання незрозумілих симптомів, закритих розслідувань і обмежених офіційних коментарів створило ідеальні умови для спекуляцій. Знову ж таки, реальні фізичні ефекти електромагнітного випромінювання переплелися з припущеннями, які значно випереджали підтверджені можливості наявних технологій.

Ще одним прикладом стали «інфразвукові установки», яким приписували здатність ефективно розганяти протести або впливати на масову поведінку. Попри те, що інфразвук як явище давно відомий науці, його практичне застосування в такій ролі залишалося вкрай обмеженим. Однак сама ідея «невидимої зброї», яка не залишає слідів, виявилася надто привабливою, щоб не закріпитися в суспільній уяві.

У всіх цих випадках простежується спільний патерн: реальні, але вузькоспеціалізовані технічні програми поступово перепліталися з міфами, а колективна уява впевнено випереджала можливості інженерів і науковців. Брак прозорої інформації, закритість військових розробок і природне прагнення знайти просте пояснення складним явищам робили свою справу.

Чутки про застосування звукової зброї в операції Absolute Resolve є показовим і сучасним прикладом цього самого механізму. В умовах нинішніх конфліктів інформаційна складова дедалі частіше стає не менш важливою за кінетичну. Те, у що вірять, іноді впливає на хід подій сильніше, ніж те, що відбувається фізично.

На цей момент немає переконливих доказів використання повноцінної акустичної зброї нового типу. Натомість є інша, значно складніша й менш видовищна реальність: складні технічні процеси, які породжують незвичні акустичні та фізіологічні ефекти; високий рівень психологічного напруження, що загострює сприйняття; а також навмисне або спонтанне поширення чуток, яке швидко заповнює будь-який інформаційний вакуум.

Саме на стику цих факторів і народжується міф — гнучкий, живучий і здатний адаптуватися до нових обставин. У цьому сенсі звукова зброя в Absolute Resolve, можливо, ніколи не існувала фізично. Але вона вже безумовно існує в іншому вимірі — як елемент сучасної війни наративів, де вплив вимірюється не децибелами, а рівнем страху, уваги та довіри.