Відсутність людиноцентричної системи

Сумний сухий залишок факту моєї реальності полягає в тому, що в суспільстві, у війську і у державному апараті питання медицини абсолютно, цілком і повністю депріоритезовано. а це, в свою чергу, на мою мову перекладається, що ми не ставимо в пріоритет людське життя. на жаль. на жаль.

про це мені говорять як і заяви з крісел нових назначень, так і благодійні внески і навіть поведінка крупних компаній.

такмед як не закуповувався так і не закуповується. після всіх волонтерських скандалів постачання стало трохи краще, але цього обʼєктивно недостатньо (і це, повірте, мʼяке формулювання).

броньованої евакуаційної техніки немає,

лікарі виснажені (як цивільні так і військові) про ротацію медиків пишуться якісь нові законопроєкти які проходять безкінечні кола коментарів і так і не приймаються, антибіотиків не вистачає, внутрішньолікарняні інфекції колонізують марс швидше ніж ми.

про нову військову медичну доктрину всі говорять пошепки, але ніхто її не бачив. ми не можемо уніфікувати ні хєра. якісь відчайдушні перешопроходці боряться за прицільні евакуації, кров і скиди.

холодильники, надігрівачі, бельмонди і гамільтони закуповуються фондами і волонтерами. ні, я не кажу що в структурах постачання всі погані, ні, на сотню байдужих є вадим, є свєта з якими завжди можна поговорити людською мовою голосом через рот, але ці люди скоріш виключення і розкіш.

військова медицина це грьобаний шпагат над прірвою між людською трагедією і забезпеченням. місць в лікарнях не вистачає, паліативними пораненими займаються десь аж дві організації. контурної мапи "що робити якщо" ніхто ні з ким притомно не прокомунікував, медичного кейсменедженту немає, а лікарі зайобуються говорити з кожною родиною про лікувальний процес, бо таких родин безліч.

я не знаю взагалі чи ми працюємо над аналізом травми і впроваджуємо щось нове на державному рівні, окрім рівня окремих упоротих бригад яким просто пощастило в лотереї начмедів.

бригадам доводиться цілі конференції з дослідженнями влаштовувати щоб довести що аптечні підсумки київгуми - не якісні.

я більше не хочу чути що тампонувати можна чим завгодно (я знаю що можна) але можна кращим, блять?

девізи наших збройних сил дуже яскраво ілюструють відсутність в основі своїй людиноцентричної системи - ми завжди вірні, готові до опори і йти разом до перемоги. життя ми віддаєм батьківщини, а честь - нікому.

а я хочу щоб людське життя було понад усе. понад усе.

наші військові - не рухоме майно збройних сил, це живі люди яким ми всі, буквально, завдячуєм життям. і найменше що ми як суспільство можемо для них зробити це спробувати допомогти врятувати кожного.

leave no one behind

leave no one behind