Мережа, що живить війну: зовнішні опори російської агресії

Олена Давліканова — дослідниця, головна редакторка дослідження НАКО

За останнє десятиліття навколо Росії поступово сформувалася стійка система зовнішньої підтримки, що охоплює військовий, промисловий, технологічний, фінансовий, кібер-інформаційний, космічний і ядерний напрямки. Це не формальний альянс,  система не спирається на єдиний центр управління. Крім того, між Росією, Китаєм, Іраном та Північною Кореєю багато розбіжностей в тактичних інтересах. Але спільна стратегічна мета - переформатувати старий світопорядок - дозволяє долати суперечності та діяти як функціонально узгоджений механізм, що уможливив війну на виснаження в умовах масштабних санкцій та міжнародної ізоляції. Загальна кількість санкцій, накладена на Росію, Іран та Північну Корею сягає майже 30,000.

 Як таке ситуативне об'єднання  працює –  детально описано у новому дослідженні НАКО «Мережа війни. Військово-політичні співучасники агресії проти України та Заходу». Я редагувала цю роботу аналітиків організації. Нижче - детальніше розповім, про що у ньому йдеться. 

До 2014 року взаємодія в межах цієї системи мала переважно вертикальний і асиметричний характер. Росія була експортером безпеки, озброєнь та військово-технологічних компетенцій — від систем ППО й авіадвигунів до ракетних, ядерних і космічних технологій. Китай, Іран і Північна Корея використовували цей доступ для нарощування власних спроможностей.  Іран і КНДР закладали основу своїх ракетних програм, а космічна співпраця з Росією стала для них ключовим каналом входу у військово-космічну індустрію.

Після анексії Криму і накладення перших санкцій на Росію, почалося поступове зближення Кремля з Китаєм. Росія переймала досвід підсанкційних країн з обходу обмежень через паралельний імпорт, тіньову логістику та альтернативні фінансові механізми. Водночас формувалися ранні моделі кіберкооперації та державного контролю інформаційного простору.

Після повномасштабного вторгнення у 2022 році система перейшла у фазу прямої воєнної інтеграції. Росія перестала бути донором безпеки й фактично стала бойовим полігоном для партнерів. За даними українських і західних експертів, у російських зразках озброєння було ідентифіковано понад 5 000 іноземних компонентів, з яких щонайменше 300 — китайського походження. До 2023 року Китай забезпечував близько 90% імпорту мікрочипів до Росії та майже половину обладнання й запчастин для російського виробництва напівпровідників. Російський ВПК отримав доступ до понад 20 000 іноземних верстатів з ЧПК, переважно китайського походження або зібраних у Китаї, які використовуються на ключових оборонних підприємствах, включно з виробництвом БПЛА та ракет.

За військовим напрямком співпраці Іран передав не лише ударні дрони, але й виробничі лінії та інженерні рішення, що дозволило локалізувати масове виробництво БПЛА безпосередньо на території Росії. 

Північна Корея перейшла від постачання боєприпасів до прямої участі у війні: після підписання оборонного договору у 2024 році про взаємні гарантії безпеки, вона надала Кремлю близько 11 000 військовослужбовців. Окремо зафіксована присутність сотень північнокорейських офіцерів, які отримують безпрецедентний досвід війни нового покоління для передачі армії КНДР. 

Китай, зі свого боку, обмежується некомбатантною присутністю — військовими спостерігачами та технічними фахівцями, що вивчають застосування західних систем і протидію їм у реальних бойових умовах.

Значно розширилася географія і збільшилася частотність спільних навчань. З 2022 року спільні навчання Китаю, Росії та Ірану стали щорічними.

Ядерний і космічний напрямки надають цій системі стратегічної глибини. Росія, Китай і Північна Корея є ядерними державами з активними програмами модернізації, тоді як Іран перебуває безпосередньо нижче ядерного порогу, маючи уран, збагачений до 60%. Росія зберігає найбільший у світі ядерний арсенал — близько 5 500 боєзарядів, а Китай став країною із найшвидшим нарощенням ядерних потужностей до 1,000 боєголовок до 2030 року. Після 2022 року ядерний фактор систематично інтегрується в управління війною, включно з розміщенням ядерно-спроможних систем у Білорусі, а також зміною доктрин, які дозволяють ядерну відповідь на кінетичну війну.

Розвивається співпраця авторитарних режимів і в космічному напрямку. Росія запустила щонайменше шість іранських супутників, серед яких Khayyam, Pars-1, Kowsar, Hodhod і Nahid-2, що забезпечили Іран власними можливостями розвідки та захищеного зв’язку. 

Паралельно Китай став альтернативним джерелом супутникових даних для Росії, включно з SAR- і оптичними платформами; загалом Китай експлуатує понад 60 супутників серії Yaogan, які оцінюються як військового або подвійного призначення. Такі супутники були помічені над територією України в дні комбінованих атак.

Санкційний вимір демонструє масштаб системного обходу.  З квітня 2022 по липень 2024 року через Китай і Гонконг до Росії надійшло щонайменше 9,2 млрд доларів західних товарів, а з урахуванням продукції західних компаній, виробленої за межами Заходу, — до 23,7 млрд доларів. Через повільне впровадження санкційного тиску система встигла адаптуватися - перейшла на розрахунок в національних валютах, криптовалюти, бартер; вибудувала мережу компаній, які забезпечують паралельний імпорт; досі російська економіка живиться грошима за енергоносії, що перевозить "тіньовий флот".

Досвід, здобутий авторитарними режимами у війні проти України, створив довгострокові ризики для регіональної та глобальної безпеки. І як нівелювати ці ризики – мають активно обмірковувати уже зараз й у ЄС, й в США.