Вплив через перемовини. Як Андрій Єрмак продає себе президенту?

За словами журналіста The Wall Street Journal Бояна Панчевського, нещодавно відбулася “шокуюча” для частини оточення Володимира Зеленського розмова. У команді готувалися до сценарію, за якого могло б постати питання референдуму щодо певної угоди/компромісу, але президент, як передає Панчевський, сказав протилежне: мовляв, планувати компроміс зарано, треба готуватися до довгої війни, а не до “пакета поступок”. Далі журналіст стверджує, що Зеленський визнав пропозицію Дональд Трамп щодо завершення війни незадовільною. Важливий нюанс у цьому переказі: раніше частина оточення Зеленського допускала ідею компромісу, але сам президент, за цією версією, - був проти. Тобто ключовий меседж виглядає так: “не час готувати суспільство до компромісу - треба готуватися до затяжного протистояння принаймні на 3 роки”.

Cпробуємо розібратися чому такі слова могли прозвучати саме так і саме в такому тоні.

Одна з версій на мою думку полягає у внутрішній боротьбі за траєкторію переговорного треку: Андрій Єрмак досі зберігає вплив і переконує президента, що лише він здатен “правильно” вести переговори, тримати їх у єдиному політичному сценарії й контролювати рамку домовленостей - і тому хоче повернутися/посилити свою роль у переговорній делегації. У цій оптиці інформаційні “неузгодженості” (різкі коментарі, несуразні акценти, публічні суперечності) можуть працювати як спосіб створити відчуття, що без “єдиного центру переговорів в особі Єрмака” усе роз’їжджається:

 • якщо суспільству або партнерам одночасно подаються взаємовиключні сигнали (“референдум/угода” vs “довга війна без компромісу”), це підвищує хаос і напругу;
 • а на фоні хаосу простіше проштовхнути тезу “потрібен один керівник переговорів, який зведе позицію докупи і триматиме лінію”.

Тому такі заяви можуть звучати жорстко й навіть нелогічно не тому, що позиція раптом кардинально змінилася, а тому що комусь вигідно показати переговорний напрям як зону ризику, яку здатен “стабілізувати” лише один конкретний менеджер.

Це саме інтерпретація можливих мотивів, а не доведений факт. Вона лише пояснює, як переказ Панчевського про “шок” радників і акцент на “довгій війні” може вписуватися у внутрішню боротьбу за роль головного переговорника.